Музичний супровід   Україна стоїть на порозі нового часу, виявляючи непереборне бажання увійти до європейської спільноти, разом з тим гостро постало питання дотримання прав інтелектуальної власності, боротьби з «піратством» і т.п.

   Але що ми знаємо про «піратство»? На перший погляд, це мало б стосуватись продажу немаркованих компакт-дисків. Так все вірно, але це лише маленька частина «піратства», видима неозброєним оком верхівка айсбергу. Набагато глобальнішою і багатостороннішою є проблема незаконного публічного використання об’єктів авторських та суміжних прав. Обтяжує дану проблему і той факт, що більшість суб’єктів підприємництва навіть не підозрюють що за музику, яка звучить в їх кафе, магазинах, ресторанах і т.п. потрібно платити! Адже кожен твір фактично теж є товаром, в матеріальному втіленні якого зосереджено результат творчої діяльності автора чи колективу авторів.

    Зразу виникає інше питання, за яку музику потрібно платити?

   За приватне використання чи в сімейному або дружньому колі платити не потрібно! А от за публічне виконання, демонстрацію, показ, наприклад, аудіо запису, відеозапису, платити доведеться.

    Розглянемо все по порядку. Що таке публічний показ?

   Публічний показ – це будь-яка демонстрація твору, виконання, фонограми, відеограми, передачі організації мовлення за згодою суб’єктів авторського права і (або) суміжних прав безпосередньо або на екрані за допомогою плівки, слайда, телевізійного кадру тощо (за винятком передачі в ефір чи по кабелях) або за допомогою інших пристроїв чи процесів. Публічний показ здійснюється у місцях, де присутні чи можуть бути присутніми особи, які не належать до кола сім’ї (чи близьких знайомих цієї родини). Такими місцями є бари, підприємства громадського харчування, ресторани, підприємства торгівлі, транспорту, клуби, кіноконцертні зали, танцювальні і концертні майданчики, парки, спортивні зали, салони (зали) ігрових автоматів, готелі, санаторії, будинки відпочинку тощо. При цьому немає ніякого значення, яким технічним способом це забезпечується – з використанням наземного телебачення чи мережі Інтернет, магнітофона чи радіомовлення, супутникового мовлення тощо. Головне, що йдеться про додаткову послугу для публіки, яка перебуває у даному публічному місці.

   Поширеною серед суб’єктів підприємницької діяльності є думка, що вони, на їх думку, не здійснюють комерційного використання музики, адже здійснюють діяльність в іншій сфері, від якої і отримують доходи – торгівля, громадське харчування тощо. Але згідно законодавства, дана думка є хибною і не відповідає дійсності. Для такого твердження є досить просте рішення: не хочеш платити за музику, то припини її використовувати, вимкни магнітофон або припини виконання, у іншому випадку – плати!

   Кому і скільки платити?

   Відповідно до постанови Кабінету Міністрів України № 71 від 18.03.2003 р. «Про затвердження розміру винагороди (роялті) за використання опублікованих з комерційною метою фонограм і відеограм та порядку її виплати» особи, які здійснюють комерційне використання фонограм і відеограм, самостійно перераховують суми винагороди визначеним МОН уповноваженим організаціям колективного управління майновими правами суб’єктів суміжних прав (далі – УОКУ), що створені суб’єктами суміжних прав і не є державними організаціями.

   Ми уже з’ясували, що уповноваженими організаціями які здійснюють збір за публічне використання об’єктів авторських і суміжних прав є організації колективного управління майновими правами суб’єктів авторських і суміжних прав. Перед тим як здійснити виплату винагороди за публічне використання, повинно бути укладення договору з організацією колективного управління. Перед укладенням договору, важливо переконатись у компетенції такої організації.

    Законодавством визначено, що за комерційне використання зафіксованих у фонограмах і (або) відеограмах виконань, публічне виконання опублікованих з комерційною метою фонограм та їх примірників, публічна демонстрація опублікованих з комерційною метою відеограм та їх примірників становить 1 відсоток доходів, одержаних з того виду діяльності, у процесі якої здійснюється використання об’єктів суміжних прав, або 2,5 відсотка загальної суми витрат на зазначений вид об’єктів суміжних прав у разі відсутності таких доходів. Окрім нарахування винагороди, зазначені юридичні і фізичні особи зобов’язані надавати уповноваженим організаціям у письмовій формі в установлені договором терміни відомості, необхідні для збирання і розподілу винагороди, зокрема щодо найменування використаних фонограм і (або) відеограм та зафіксованих у них виконань, їх виробників та виконавців, тривалості кожного використання зазначених об’єктів суміжних прав, розміру одержаних доходів від діяльності, пов’язаної з використанням цих об’єктів, або суми витрат на здійснення їх використання тощо. Проте здебільшого повністю надати таку інформацію об’єктивно не можливо, а тому у договорі з УОКУ зазначається, яка інформація для звітності є достатньою.

   Суб’єктам підприємницької діяльності потрібно укладати договори, а не надіятись на везіння в тому, що перевірки у них не буде. Такого роду договори з УОКУ є не тільки вимогою законодавства, а й гарантією від штрафних санкцій, адже набагато економніше оплатити розумну ціну кожного місяця, аніж періодично платити штрафи в розмірі від 10 до 200 неоподатковуваних мінімумів (ст. 51-2 Кодексу України «Про адміністративні правопорушення») з конфіскацією відео- та звукозаписуючої апаратури. До того ж, доведеться заплатити винагороду за використання об’єктів авторських та суміжних прав у повному розмірі, без будь-яких знижок.

    Ще одним із важливих питань, є публічна трансляція сигналу FM-радіостанцій.

   Адже немає матеріального носія, на якому здійснено фіксацію виконання, а в Законі України «Про авторське і суміжні права» визначення терміну «фонограма» розуміється в більшій мірі як «матеріальний носій». Але детальніше визначення даного терміну закріплене міжнародною конвенцією про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (Римська конвенція), вчиненою 26 жовтня 1961 року, приєднання до якої України проголошується Законом України “Про приєднання України до Міжнародної конвенції про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення” N 2730-ІІІ від 20.09.2001, у пункті (b) статті 3 дає так визначення фонограми – це будь-який виключно звуковий запис звучання виконання або інших звуків. Договір Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми, прийнятий Дипломатичною конференцією 20 грудня 1996 року до якого Україна приєдналась 20.09.2001р., що було зафіксовано у Законі України “Про приєднання України до Договору Всесвітньої організації інтелектуальної власності про виконання і фонограми” № 2732-III під фонограмою розуміє запис звуків виконання або інших звуків, або відтворення звуків, крім звуків у формі запису, включеного до кінематографічного або іншого аудіовізуального твору (стаття 2 (b)).

   Враховуючи зазначене, нагадуємо власникам, керівникам, адміністраторам закладів громадського харчування, торгівлі, готельного бізнесу та розважальних закладів, де використовується музичний супровід – про необхідність дотримання авторських прав.

   В Чернівецькій області Компанія «Вікторія» є повноважним представником Української Ліги Музичних Прав (організації колективного управління майновими авторськими та/або суміжними правами та представляє інтереси авторів, виконавців музичних творів). З питань щодо укладення договору на використання музичних творів та сплату роялті просимо звертатися за телефоном:

тел.: +3(095) 595 – 77 -77

ел.пошта: office@vg.ua

.

Адреса представника: м. Чернівці, вул. Героїв Майдану, буд. 31, оф. 10

Директор Департаменту супутніх продаж

Компанії «Вікторія»

Доліба Олена Романівна

    Питання ліцензування торгівлі електронними сигаретами, люльками, електронними кальянами обговорюється бізнес-спільнотою вже дуже давно. Це пов’язано також з тим, що позиція податкового органу з даного питання не визначалась стійкістю: на місцях податківці переконували у необхідності придбання ліцензії та, як наслідок, про відсутність підстав здійснювати цю діяльність на спрощеній системі оподаткування, обліку та звітності.

    Зазначимо, що за загальним визначенням електронна сигарета — портативний електричний продукт, який включає в себе послідовно з’єднані картридж з рідиною, дозатор-розпилювач (випарник) і акумулятор та використовується як персональний інгалятор для випаровування рідкого розчину в аерозольний туман, що імітує акт куріння тютюну. Пара має такий же зовнішній вигляд, як тютюновий дим. Електронні продукти для парування імітують форму і функцію звичайних сигарет, а також виготовляються у вигляді електронних люльок та кальянів.

     Саме тому Компанія «Вікторія» ініціювала запит до Міністерства доходів і зборів, в якому поставлено наступні запитання:

1)      чи підлягає ліцензуванню оптова та роздрібна торгівля електронними сигаретами, люльками, електронними кальянами?

2)      чи має право підприємець платник єдиного податку ІІ групи спрощеної системи оподаткування здійснювати діяльність в сфері торгівлі електронними сигаретами, люльками, електронними кальянами?

Відзначимо, що центральним податковим відомством надано досить однозначну відповідь: така діяльність не ліцензується, заборони для її здійснення на ІІ групі спрощеної системи оподаткування немає:

Компанія «Вікторія»

   Компанією «Вікторія» був підготовлений запит Державній службі України з питань регуляторної політики та розвитку підприємництва, зважаючи на те, що саме ця Державна служба здійснює нагляд за дотриманням органами ліцензування та ліцензіатами законодавства у сфері ліцензування та надає роз’яснення щодо його застосування; здійснює методичне керівництво та інформаційне забезпечення діяльності органів ліцензування.

Запит стосувався необхідності отримання компетентного роз’яснення за наступними питаннями:

1)      Чи відносяться електронні сигарети, люльки, електронні кальяни до засобів медичного призначення, чи до тютюнових виробів (їх замінників)?

2)      Чи підлягає ліцензуванню оптова та роздрібна торгівля електронними сигаретами, люльками, електронними кальянами?

3)      Чи має право підприємець здійснювати діяльність в сфері торгівлі електронними сигаретами, люльками, електронними кальянами?

Проте, не зважаючи на те, що згадана служба (в особі керівництва) позиціонує себе ще й “захисником” підприємництва, запит просто «відфутболено» іншому центральному органу «для роз’яснення»…

Так чи потрібні державі такого роду «стрілочники»?.. Чому не надано роз’яснення, що стосується саме цієї служби – в частині ліцензування діяльності з торгівлі електронними сигаретами і т.д.?..

Компанія «Вікторія»

  Частиною 11  статті 15 Закону України від 19 грудня 1995р. №481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» встановлено, що роздрібна торгівля алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами може здійснюватися суб’єктами господарювання всіх форм власності, у тому числі їх виробниками, за наявності у них ліцензій.

 Відповідно до ч. 34 ст.15 Закону №481 зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів здійснюється в місцях зберігання алкогольних напоїв та тютюнових виробів, внесених до Єдиного реєстру, незалежно від того, кому належить таке місце зберігання, або того, за заявою якого суб’єкта господарювання таке місце зберігання було внесено до Єдиного реєстру.

  Оскільки столові вина відносяться до алкогольних напоїв, виникло запитання – чи потрібно вносити суб’єкту господарювання, що здійснює діяльність в сфері торгівлі/громадського харчування, відповідну інформацію до  Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв.

  На підставі пп.17.1.1 п.17.1 ст.17 Податкового кодексу України №2755-VI від 02.12.2010р. (із змінами та доповненнями) направлено запит до Міністерства доходів і зборів України.

   З отриманої відповіді надзвичайно лаконічно йдеться, – Закон України від 19 грудня 1995р. №481 «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» не поширюється на торгівлю столовими винами. А отже, вносити інформацію до Єдиного реєстру місць зберігання алкогольних напоїв немає потреби.

     Скан відповіді листа Міністерства доходів і зборів України від 08.05.2014р. №2955/б/99-99-21-02-14 наводимо нижче.

Департамент бухгалтерського аутсорсингу

Компанії «Вікторія» 

   Парадоксальними вкрапленнями в Податковому кодексі нікого не здивуєш. Це й зрозуміло, – головний податковий звід приймався в авральному режимі, без ретельного підходу. Окреме свідчення цього – ситуація з витратами підприємця за відповідний період та вартістю сплаченої ліцензії.

   Для здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями та тютюновими виробами підприємцю необхідна ліцензія. Вартість ліцензії – істотна сума, яка іноді є стримуючим фактором для зайняття цією діяльністю. Проте, навіть сплативши вартість ліцензії, – така оплата не включається до витрат підприємця за відповідний податковий період. На цьому здоровий глузд  Податкового кодексу і закінчується.

     Як так, що витрати є, – реально понесені, але до витрат, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування відповідного періоду, такі витрати підприємець включити не може?..  Наведемо обґрунтування  податкового органу (для зручності – в текстовому форматі та фотокопію):

«Головне управління Міндоходів у Чернівецькій області на виконання доручення Міністерства доходів і зборів України від 18.03.2014 N26214/7/99- 99-17-02-02-17, розглянуло Ваше звернення від 24.02.2014 року N23/0003127 та відповідно до ст.52 Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року N22755-VI (далі по тексту — Кодекс) надає податкову консультацію.

Оподаткування доходів, отриманих фізичною особою — підприємцем від провадження господарської діяльності, крім осіб, що обрали спрощену систему оподаткування, регулюється ст. 177 Кодексу.

   3гідно із п. 177.2 ст. 177 Кодексу об’єктом оподаткування є чистий оподатковуваний дохід, тобто різниця між загальним оподатковуваним доходом (виручка у грошовій та негрошовій формі) і документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю такої фізичної особи — підприємця.

Відповідно до п. 177.4 ст. 177 Кодексу до переліку витрат, безпосередньо пов’язаних з отриманням доходів, належать документально підтвердженні витрати, що включаються до витрат операційної діяльності згідно із розділом ІІІ Кодексу.

Згідно із п. 138.1 ст. 138 розділу ІІІ Кодексу витрати, що враховуються при обчисленні об’єкта оподаткування, складаються із витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з п. 138.4, п. 138.6 – 13 8.9, пп. 138.10.2 – 138.10.4  п. 13 8.10, п. 138.11 ст. 138 Кодексу.

Відповідно до пп. «ж» пп. 138.10.6 п. 138.10 ст. 138 Кодексу включаються до складу валових витрат витрати, понесені на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів (крім тих, вартість та строк використання яких відповідають ознакам, встановленим для основних засобів розділом І Кодексу, та підлягають амортизації у складі нематеріальних активів), виданих державними органами для провадження господарської діяльності, в тому числі витрати на придбання ліцензій та інших спеціальних дозволів на право здійснення за межами України вилову риби та морепродуктів, а також надання транспортних послуг.

Згідно з пп. 14.1.13 8 п. 14.1 ст. 14 цього Кодексу основні засоби – матеріальні активи, вартість яких перевищує 2500 грн, і поступово зменшується у зв’язку з фізичним або моральним зносом та очікуваний строк корисного використання (експлуатації) яких з дати введення в експлуатацію становить понад один рік (або операційний цикл, якщо він довший за рік).

Ліцензія на право здійснення роздрібної торгівлі алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами видається терміном на один рік із щоквартальною сплатою платежу.

Отже, ліцензії на право здійснення роздробної торгівлі алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами з терміном дії один рік не відповідають критеріям, визначеним пп. 14.1.138 п. 14.1 ст. 14 Кодексу для основних засобів.

Враховуючи вищезазначене, фізичні особи – підприємці, які здійснюють діяльність на загальних підставах не мають права відносити на витрати суму платежу, сплачену за придбання ліцензії на право роздрібної торгівлі алкогольними напоями (крім столових вин) або тютюновими виробами.

Аналогічна позиція викладена на загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі ІДД Міністерства доходів і зборів України.

Відповідно до п. 52.2 ст. 52 Кодексу податкова консультація має індивідуальний характер і може використовуватися виключно платником податків, якому надано таку консультацію».

   Сканкопія відповіді:

    Вважаємо, що така позиція податкового органу є невиправданою та безпідставною. Компанією «Вікторія» здійснюватимуться всі необхідні дії для виправлення такого стану речей.  

Департамент податкового аутсорсингу

Компанії «Вікторія»