Витрати підприємця на мобільний зв’язок і декларація про доходи

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 лютого 2014 року                                                                                          м. Чернівці

справа № 824/17/14-а

Чернівецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді – Анісімова О.В.,

секретаря судового засідання – Кордобан А.В.,

за участю:

представника позивача – ОСОБА_1,

представників відповідача – Онуфраш Т.І., Ніщука І.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень, –

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємця ОСОБА_4 (далі – позивач або ОСОБА_4) звернувся до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області (далі – відповідач або ДПІ) про скасування податкових повідомлень – рішень від 24.12.2013 року №0013951701 , №0013961701, №0013971701.

Позовні вимоги позивач обґрунтував тим, що ДПІ проведено планову документальну перевірку ОСОБА_4 за наслідками якої прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Підставою для прийняття податкових повідомлень-рішень стало, на думку ДПІ, порушення позивачем вимог податкового законодавства та законодавства, яким урегульовано порядок сплати та нарахування єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, а саме: не ведення обліку доходів і витрат за перевіряємий період, заниження валового доходу та відображення недостовірних даних в деклараціях про доходи за 2010 р. за рахунок неналежного ведення обліку доходів і витрат, віднесення до складу валових витрат, витрат не пов’язаних з провадженням господарської діяльності, невірне визначення суми чистого (оподатковуваного) доходу за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р., віднесення до складу податкового кредиту витрати по операціях непов’язаних з господарською діяльністю, заниження бази оподаткування єдиним внеском на загальнообов’язкове державне соціальне страхування (далі – єдиний внесок) у 2011-2012 рр. Позивач вважає прийняті за наслідками перевірки податкові повідомлення-рішення незаконними, так як господарські операції були належним чином оформлені первинними документами, у т.ч. податковими накладними та пов’язані з його господарською діяльністю. У зв’язку із зазначеним позивач просить позов задовольнити.

Відповідач щодо задоволення позову заперечив.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав у повному обсязі, суду пояснив наступне.

Так, ДПІ проведено планову документальну перевірку ОСОБА_4, яка задокументована актом від 12.12.2013 р. , №1918/21-12-17-01-18/НОМЕР_1. За наслідками розгляду акту перевірки ДПІ прийнято податкові повідомлення-рішення від 24.12.2013 р. №0013951701, яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на 6541 грн. 21 коп., з них за основним платежем 5549 грн. 35 коп., за штрафними санкціями 991 грн. 86 коп., №0013961701 яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з податку на додану вартість (далі – ПДВ) у розмірі 4648 грн. 00 коп. та застосовано штрафну санкцію 1162 грн. 00 коп., №0013971701 яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірі 9178 грн. 08 коп. та застосовано штрафну санкцію 458 грн. 90 коп.

Позивач вважає зазначені податкові повідомлення-рішення не законними виходячи із наступного.

Так, між ОСОБА_4 та приватним акціонерним товариством “МТС Україна” (далі – ПрАТ «МТС України») укладено договори про надання мобільного зв’язку, на реалізацію, яких видані рахунки за телекомунікаційні послуги, виписки, що підтверджують оплату телекомунікаційних послуг, податкові накладні, згідно яких і було включено до складу податкового кредиту суми ПДВ, розрахунок між сторонами договору відбувався у безготівковій формі. Під час проведення перевірки позивач надав ДПІ договори про надання мобільного зв’язку, платіжні документи, податкові накладні, які відповідають вимогам чинного законодавства. З боку ДПІ порушень щодо їх оформлення не виявлено.

Отримані від ПрАТ “МТС Україна” послуги використані в господарській діяльності позивача, а саме як спосіб мобільного зв’язку, що підтверджується відповідними первинними документами, однак даний факт в ході перевірки ДПІ не перевірявся.

ДПІ не встановила факту неправомірності вчинених ОСОБА_4 з ПрАТ “МТС Україна” правочинів та не зафіксувало факту відсутності відповідних первинних документів.

Податковий кредит був сформований відповідно до положень ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 р., №2755-VI (далі -ПК України).

Крім цього, представник позивача суду пояснив, що посилання податкового органу на відсутність правил користування мобільним зв’язком , розрахункових документів, що надані оператором мобільного зв’язку абоненту, в яких відображається час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов, перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться платником та безпосередньо стосуються господарської діяльності, затверджений підприємцем є необґрунтованим у зв’язку із тим, що ні одним нормативно-правовим актом не передбачено дані вимоги.

Також, представник позивача вважає, що ДПІ при перевірці правильності визначення валового доходу, помилково встановила розбіжність в сумі 9107,98 грн. у 2010 р. за рахунок невірного визначення загальної суми валового доходу, так як позивачем включено до валового доходу у повному обсязі суму, яка надійшла на його рахунок, що підтверджується банківськими виписками.

У зв’язку із зазначеним просить суд позов задовольнити у повному обсязі.

Представники відповідача суду пояснили наступне.

Так, на підставі наказу начальника ДПІ від 06.11.2013 р., №774 посадовими особами ДПІ проведено документальну планову перевірку фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 з питання дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р., правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.01.2011р. по 31.12.2012 р., якою встановлено порушення п.6 ст. 128 Господарського Кодексу України (далі – ГКУ), пп. 19.1 а та пп. 19.1 в п. 19.1 ст.19, Закону України № 889-IV від 22.05.2003 р. «Про податок з доходів фізичних осіб» (далі – Закон № 889), п. 139.1 ст. 139, п. 177.2, п. 177.4 та п.177.10 ст. 177, п. 198.5 ст. 198 ПК України, п.2 ст. 7 Закону України №2464-VI від 08.07.2010 р. “Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування” (далі – Закон № 2464), в частині не ведення позивачем обліку доходів і витрат за перевіряємий період, заниження валового доходу та відображення недостовірних даних в деклараціях про доходи за 2010 р. за рахунок неналежного ведення обліку доходів і витрат, віднесення до складу валових витрат, витрати не пов’язаних з провадженням господарської діяльності, невірного визначення суми чистого (оподатковуваного) доходу за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р., віднесення до складу податкового кредиту витрат по операціях непов’язаних з господарською діяльністю, заниження бази оподаткування єдиним внеском у 2011-2012 рр.

Суть порушень полягала у тому, що позивачем формувались валові витрати та податковий кредит за рахунок операцій, не пов’язаних з господарською діяльністю, а саме господарських операцій між ним та ПрАТ “МТС Україна” щодо отримання послуг мобільного зв’язку, а також при визначенні валового доходу, позивачем помилково не у повному обсязі враховано суму отриманих коштів на розрахунковий рахунок, що призвело до виникнення розбіжності в сумі 9107,98 грн.

За результатами перевірки винесенні податкові повідомлення-рішення № 0013951701 від 24.12.2013 р.,№ 0013961701 від 24.12.2013 р. та № 0013971701 від 24.12.2013 р., якими позивачу донараховані відповідні суми грошових зобов’язань.

Позивачем під час перевірки не було надано посадовим особам ДПІ підтверджуючих документів, які б підтвердили, що дані послуги пов’язані із здійсненням господарської діяльності, а саме правил користування мобільним зв’язком, затверджених підприємцем, розрахункових документів, що надані оператором мобільного зв’язку абоненту, в яких відображається час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов, перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться платником та безпосередньо стосуються господарської діяльності, затверджений підприємцем.

На запитання суду, якими нормативними документами передбачено наявність у платника податку правил користування мобільним зв’язком, затверджених підприємцем, розрахункових документів, що надані оператором мобільного зв’язку абоненту, в яких відображається час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов, перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться платником та безпосередньо стосуються господарської діяльності, представники відповідача суду відповіді не надали, та не пояснили, яким чином оптовий реалізатор заздалегідь може визначити номери телефонів, розмови за якими ведуться платником та безпосередньо стосуються господарської діяльності.

Також, представники позивача суду пояснили, що позивач реально поніс витрати на мобільний зв’язок та яких не-будь підтверджень нецільового використання коштів для мобільного зв’язку, вони не мають.

Крім цього, представники відповідача суду не надали пояснення щодо банківської виписки по рахунку №26003134874, яка за своїм змістом суперечить висновкам викладених в останньому абзаці стр.7 акту перевірки (а.с.25).

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з’ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об’єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Судом встановлено, що в період з 15.11.2013 р. по 05.12.2013 р. ДПІ проведена документальна планова перевірка ОСОБА_4 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р. дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2010 по 31.12.2012 рр.

Перевіркою в діяльності ОСОБА_4 виявлені порушення вимог податкового законодавства, зокрема порушення вимог п.6 ст. 128 ГКУ, пп. 19.1 а та пп. 19.1 в п. 19.1 ст.19 Закону № 889, п. 139.1 ст. 139, п. 177.2, п. 177.4 та п.177.10 ст. 177, п. 198.5 ст. 198 ПК України, п.2 ст. 7 Закону № 2464, в частині не ведення позивачем обліку доходів і витрат за перевіряємий період, заниження валового доходу та відображення недостовірних даних в деклараціях про доходи за 2010 р. за рахунок неналежного ведення обліку доходів і витрат, віднесення до складу валових витрат, витрати не пов’язаних з провадженням господарської діяльності, невірного визначення суми чистого (оподатковуваного) доходу за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р., віднесення до складу податкового кредиту витрат по операціях непов’язаних з господарською діяльністю, заниження бази оподаткування єдиним внеском у 2011-2012 рр.

Дані порушення задокументовані актом перевірки від 12.12.2013 р. №№1918/21-12-17-01-18/НОМЕР_1 про результати документальної планової перевірки ОСОБА_4 РНОКПП НОМЕР_1 щодо своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати податків і зборів, виконання вимог валютного та іншого законодавства за період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р. дотримання законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками, правильності нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування за період з 01.04.2010 по 31.12.2012 р.р. (далі – акт перевірки).

Зміст виявлених порушень полягав у тому, що позивачем формувались валові витрати та податковий кредит за рахунок операцій, не пов’язаних з господарською діяльністю, а також при визначенні валового доходу, позивачем помилково не у повному обсязі враховано суму отриманих коштів на розрахунковий рахунок, що призвело до заниження валового доходу та відображення недостовірних даних в деклараціях про доходи за 2010 р.

У зв’язку із зазначеним ДПІ прийнятті податкові повідомлення-рішення від 24.12.2013 р., №0013951701 про збільшення суми грошового зобов’язання за платежем податок на доходи фізичних осіб на суму 6541 грн. 21 коп., з них за основним платежем 5549 грн. 35 коп., за штрафними санкціями 991 грн. 86 коп., №0013961701 яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ у розмірі 4648 грн. 00 коп. та застосовано штрафну санкцію 1162 грн. 00 коп., №0013971701 яким позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у розмірі 9178 грн. 08 коп. та застосовано штрафну санкцію 458 грн. 90 коп.

Суд вважає, що податкові повідомлення-рішення від 24.12.2013 р. №0013951701, №0013961701, №0013961701 є протиправними та підлягають скасуванню, виходячи із наступного.

При цьому, враховуючи положення ч.2 ст.11 Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України), з метою надання повного захисту прав та інтересів позивача, про захист яких він просить, суд вважає за необхідним вийти за межі позовних вимог, та надати оцінку оскаржуваним рішенням на предмет її правомірності.

Так, ДПІ у розумінні Кодексу адміністративного судочинства України (далі – КАС України) є суб’єктом владних повноважень, який відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України зобов’язаний діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 21 ПК України визначені обов’язки посадових осіб контролюючих органів, серед яких обов’язок дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами; забезпечувати ефективну роботу та виконання завдань контролюючих органів відповідно до їх повноважень; не допускати порушень прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ, організацій.

Посадові особи ДПІ при прийнятті рішень у т.ч. податкових повідомлень-рішень, зобов’язані виходити із наявності в діяльності платника податків об’єктивних порушень вимог податкового законодавства, які задокументовані актом перевірки.

Згідно Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (далі – Порядок), затвердженого наказом Державної податкової адміністрації України від 22.12.2010 р., №984 під актом перевірки розуміють службовий документ, який підтверджує факт проведення документальної перевірки фінансово-господарської діяльності платника податків і є носієм доказової інформації про виявлені порушення вимог податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотримання якого покладено на органи державної податкової служби.

Відповідно до п.п.5,6 Порядку в акті перевірки викладаються всі суттєві обставини фінансово-господарської діяльності платника податків, які мають відношення до фактів виявлених порушень. При цьому ці порушення в акті перевірки викладаються чітко, об’єктивно та в повній мірі із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

Згідно положень ПК України, а також враховуючи принципи прийняття суб’єктом владних повноважень рішень, які викладенні у ч.3ст.2 КАС України, не допускається прийняття рішень, у т.ч. податкових повідомлень-рішень на підставі припущень, які не підтверджуються відповідними доказами. У силу положень ч.2 ст.71 КАС України саме на ДПІ покладено обов’язок доказувати законність своїх рішень. При цьому під доказами в адміністративному судочинстві розуміють будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи (ч.1 ст.69 КАС України). Припущення в розумінні КАС України не є доказами у справі.

Так, оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийняті на підставі акту перевірки. Дослідженням змісту зазначеного акту перевірку суд прийшов до висновку, що він не відповідає вимогам Порядку в частині чіткого, об’єктивного відображення порушень податкового законодавства. Факти викладені у ньому не в повній мірі підтверджуються первинними документами, що у сукупності з іншими обставинами, призвело до винесення незаконних податкових повідомлень-рішень. До зазначеного суд дійшов виходячи із наступного.

Щодо податкового повідомлення-рішення №00139551701 від 24.12.2013 р.

Як встановлено судом вище, підставою для донарахування грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб цим податковим повідомленням-рішенням став висновок ДПІ про те, що позивачем до складу валових витрат у податкових деклараціях включено суми витрат, які сформовані за рахунок отримання послуг мобільного зв’язку ПрАТ “МТС”, при цьому ОСОБА_4 для перевірки не надано документи, які б підтвердили, що дані послуги пов’язані зі здійсненням господарської діяльності, а також те, що на розрахунковий рахунок платника в установах банку у 2010 р. надійшли кошти від здійснення торгівельної діяльності деталями та приладдям для автотранспортних засобів у сумі 921341,25 грн., при цьому до валових доходів позивачем включено 912233,27 грн. (не включено 9107,98 грн.), що призвело до заниження валового доходу та відображення недостовірних даних в деклараціях про доходи за 2010 р.

Так, відповідно до пп.14.1.27 п.14.1 ст.14 ПК України під витратами розуміють суму будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних для провадження господарської діяльності платника податку, в результаті яких відбувається зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов’язань, внаслідок чого відбувається зменшення власного капіталу (крім змін капіталу за рахунок його вилучення або розподілу власником).

Аналогічний за змістом припис містився у ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28.12.1994 р., №334/94-ВР (далі – Закон №334).

Тобто, аналізуючи викладене слід прийти до висновку, що невід’ємною ознакою правомірності віднесення підприємством будь-яких витрат, до складу валових витрат та витрат є зв’язок цих витрат з її господарською діяльністю.

Відповідно до пп.14.1.36 п.14.1 ст.14 ПК України господарська діяльність це діяльність особи, що пов’язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами. Подібна норма також містилась у Законі №334 (п.1.32 ст.1).

Згідно із ст.3 Господарського кодексу України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб’єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність. Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб’єкти підприємництва – підприємцями. Сферу господарських відносин становлять господарсько-виробничі, організаційно-господарські та внутрішньогосподарські відносини. Господарсько-виробничими є майнові та інші відносини, що виникають між суб’єктами господарювання при безпосередньому здійсненні господарської діяльності. Під організаційно-господарськими відносинами у цьому Кодексі розуміються відносини, що складаються між суб’єктами господарювання та суб’єктами організаційно-господарських повноважень у процесі управління господарською діяльністю.

Аналіз наведених норм дає підстави для визначення таких обов’язкових ознак господарської діяльності, як: провадження такої діяльності суб’єктами господарювання; здійснення її у сфері суспільного виробництва; спрямованість на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг; результати зазначеної діяльності – продукція, роботи чи послуги – мають вартісний характер і цінове вираження.

Так, згідно матеріалів справи у т.ч. акту перевірки (який є джерелом доказової інформації), позивач є фізичною особою-підприємцем, який перебуває на обліку у ДПІ як платник податків. Згідно акту перевірки в період з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р. позивач знаходився на загальній системі оподаткування, здійснював діяльність з ремонту і технічного обслуговування машин і устаткування промислового призначення, роздрібну торгівлю деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Отже виходячи з вищезазначеного, позивач у своїй діяльності з метою отримання прибутку, в умовах сучасних ринкових правил має діяти оперативно (знаходження нових постачальників, покупців, отримувачів послуг), що обумовлює необхідність використання мобільного зв’язку для швидкого прийняття управлінських рішень, спілкування в період відряджень та безпосередньо самого зв’язку із підприємствами-постачальниками, клієнтами, працівниками підприємства.

У зв’язку із зазначеним, ОСОБА_4 було прийнято рішення укласти з ПрАТ “МТС” (на момент укладення першого договору закрите акціонерне товариство «Український мобільний зв’язок») договори про надання телекомунікаційних послуг (послуг мобільного зв’язку). Дане рішення позивача у т.ч. по підприємству було оформлено наказом №03/1/2010 від 01.03.2010 р. «Про впровадження мобільного зв’язку».

Так, 27.11.2006 р. ОСОБА_4 уклав із закритим акціонерним товариством «Український мобільний зв’язок» договір №3215025 5.22384 про надання мобільного зв’язку та з ПрАТ “МТС” договори про надання послуг рухомого (мобільного) телефонному зв’язку від 19.03.2012 р. № 5737759/5.22384 та № 5737774/5.22384 (з додатковими угодами до них №№5174052, 5174057, 5283051), відповідно до яких ПрАТ “МТС” (закрите акціонерне товариство «Український мобільний зв’язок») зобов’язується надавати послуги мобільного зв’язку, а абонент зобов’язується приймати та оплачувати отримані послуги мобільного зв’язку.

На підставі цих договорів позивач отримував послуги мобільного зв’язку.

Господарські операції по надання мобільного зв’язку документовані наступними первинним документами, які дослідженні у судовому засіданні:

– рахунками за телекомунікаційні послуги ПрАТ “МТС Україна” за грудень 2010 р., за січень 2011 р., за лютий 2011 р., за березень 2011 р., за квітень 2011 р., за травень 2011 р., за червень 2011 р., за липень 2011 р., за серпень 2011 р., за вересень 2011 р., за жовтень 2011 р., за листопад 2011 р., за грудень 2011 р., за січень 2012 р., за лютий 2012 р., за березень 2012 р., за квітень 2012 р., за травень 2012 р., за червень 2012 р., за липень 2012 р., за серпень 2012 р., за вересень 2012 р., за жовтень 2012 р., за листопад 2012 р., за грудень 2012 р.

– податковими накладними № 1057542038 від 31.12.2010 р., № 1158218397 від 31.01.2011 р., № 115889166 від 28.02.2011 р., № 1159517925 від 31.03.2011 р., № 116180744 від 30.04.2011 р., № 7601 від 31.05.2011 р., № 7614 від 30.06.2011 р., № 7558 від 31.07.2011 р., № 7564 від 31.08.2011 р., № 7512 від 30.09.2011 р., № 7442 від 30.10.2011 р., № 7381 від 30.11.2011 р., №7470 від 31.12.2011 р., № 7256 від 31.01.2012 р., № 7223 від 29.02.2012 р., № 7287 від 31.03.2012 р., № 7252 від 30.04.2012 р., № 7265 від 31.05.2012 р., № 7243 від 30.06.2012 р., № 7252 від 31.07.2012 р., № 7221 від 31.08.2012 р., № 7139 від 30.09.2012 р., № 7098 від 31.10.2012 р., № 7062 від 30.11.2012 р., № 7131 від 31.11.2012 р.

– виписками, які підтверджують оплату телекомунікаційні послуги, надані ПрАТ “МТС Україна” за грудень 2010 р., за січень 2011 р., за лютий 2011 р., за березень 2011 р., за квітень 2011 р., за травень 2011 р., за червень 2011 р., за липень 2011 р., за серпень 2011 р., за вересень 2011 р., за жовтень 2011 р., за листопад 2011 р., за грудень 2011 р., за січень 2012 р., за лютий 2012 р., за березень 2012 р., за квітень 2012 р., за травень 2012 р., за червень 2012 р., за липень 2012 р., за серпень 2012 р., за вересень 2012 р., за жовтень 2012 р., за листопад 2012 р., за грудень 2012 р.

Дослідженням змісту зазначених первинних документів встановлено, що вони оформленні відповідно до вимог Закону України “Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні”, Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Мінфіну України від 16.07.1999 року, №88 та спільного наказу Міністерства транспорту України та Міністерства статистики України від 29.12.1995 р., №488/346.

Розрахунок по дослідженим господарським операціям здійснювався у безготівковій формі, при цьому відповідно до наявних у справі виписок по рахункам ОСОБА_4 за надані йому послуги розрахувався із ПрАТ “МТС” у повному обсязі.

Крім того на запитання суду, представник відповідача пояснив, що дані господарські операції носили реальний характер.

Підпунктом 139.1.9 п.139.1 ст.139 ПК України передбачено, що не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов’язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що витрати понесені позивачем у зв’язку із отриманням послуг мобільного зв’язку відповідно до вище перелічених первинних документів правомірно включені до складу витрат ОСОБА_4

За таких обставин, суд приходить до висновку, що послуги мобільного зв’язку, які оплачував позивач, використовувались працівниками для вирішення питань, пов’язаних з веденням ОСОБА_4 підприємницької діяльності, відтак відсутні підстави для донарахування грошового зобов’язання з податку на доходи фізичних осіб у цій частині.

При цьому суд вважає позицію відповідача, згідно якої позивачем формувались валові витрати за рахунок операцій, не пов’язаних з господарською діяльністю, а саме господарських операцій між ним та ПрАТ “МТС Україна” щодо отримання послуг мобільного зв’язку, у зв’язку із відсутністю правил користування мобільним зв’язком, затверджених підприємцем, розрахункових документів, що надані оператором мобільного зв’язку абоненту, в яких відображається час переговорів і номер адресата, а також вартість розмов, перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться платником та безпосередньо стосуються господарської діяльності – не обґрунтованою, так як жодним нормативним документом не передбачений обов’язок наявності таких документів. Крім цього, суд вважає не можливим та не доцільним затверджувати перелік номерів телефонів, розмови за якими ведуться платником та безпосередньо стосуються господарської діяльності, так як цей документ буде носити виключно формальний характер, а, враховуючи вид діяльності позивача, визначити повний перелік осіб, з якими позивач у майбутньому буде контактувати в межах його господарської діяльності є не можливим.

Крім цього, відповідно до акту перевірки (а.с.22) позивач у своїй діяльності використовував чотири розрахункових рахунки.

На сторонці 7 акту перевірки відповідач зазначив, що «… Перевіркою правильності визначення валового доходу встановлено розбіжність в сумі 9107,9 грн. (без ПДВ) в 2010 р. за рахунок невірного визначення загальної суми валового доходу, а саме підприємцем помилково не враховано суму отриманих коштів на розрахунковий рахунок. Так, на розрахунковий рахунок платника у установах банку у 2010 р. надходять кошти від здійснення торгівельної діяльності деталями та приладдям для автотранспортних засобів в сумі 921341,25 грн. (без ПДВ). При цьому до валових доходів фізичною особою підприємцем включено лише 912233,27 грн. (без ПДВ), тобто не включено до валових доходів 9107,98 грн. (без ПДВ)…».

Згідно пояснень представника відповідача, зазначена розбіжність була виявлена шляхом проведення підрахунку сум зазначених у платіжних дорученнях.

Разом з цим, представник позивача вважає такий підрахунок помилковим, на підтвердження чого надав суду довідки про обороти по рахунку та виписку по рахунку №26003134874 від 12.11.2013 р.

Дослідженням змісту зазначених документів, встановлено, що у 2010 р. валові доходи позивача склали 912233,27 грн. (без ПДВ) і саме ця сума мала бути відображена в декларації про доходи за 2010 р. При цьому суд зазначає, що із чотирьох наявних у позивача розрахункових рахунків, у перевіряємий період лише по одному із них відбувався рух коштів, а саме №26003134874, який відкритий у акціонерному товаристві «Райффайзен банк Аваль».

Представники відповідача суду не надали будь-яких змістовних показів щодо цього, лише зазначили, що виписки по рахунку №26003134874 їм під час перевірки не було надано, а розрахунок здійснювався на підставі платіжних доручень.

Таким чином, узагальнюючи вищевикладене, суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення №00139551701 від 24.12.2013 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0013961701 від 24.12.2013 р.

Так, зазначеним податковим повідомленням-рішенням позивачу збільшено суму грошового зобов’язання з ПДВ.

Підставою для цього стало те, що позивачем до складу податкового кредиту віднесенні суми ПДВ сплаченні по операціям, які непов’язані з його господарською діяльністю (отримання послуг мобільного зв’язку від ПрАТ «МТС»).

Вище судом встановлено, що господарські операції між ОСОБА_4 та ПрАТ «МТС» щодо послуг мобільного зв’язку, пов’язані із господарською операцією позивача, а тому така позиція відповідача є необґрунтованою.

ПДВ за своєю економічною суттю відноситься до непрямих податків, тобто його сума включається у вартість товарів (робіт, послуг), що поставляються продавцем. При постачанні товарів (робіт, послуг), що згідно із ст.185 ПК України є об’єктом оподаткування даним податком, фактично суму податку сплачує покупець товару (роботи, послуги), оскільки вона включена у вартість предмета поставки, однак, юридично обов’язок сплати ПДВ покладено на продавця таких товарів (робіт, послуг).

Відповідно до пп.14.1.181 п.14.1 ст.14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов’язання звітного періоду, при цьому відповідно п.п.198.3 ст.198 ПК України (у редакції чинній на момент виникнення правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цій, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою встановленою п.193.1 ст.193 цього кодексу, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподаткованих операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит є дата отримання податкової накладної або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів.

ПК України не ставить в залежність формування платником податку податкового кредиту від сплати податкових зобов’язань з ПДВ його контрагентами.

Аналогічні положення містив і Закон України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р., №168/97-ВР.

При цьому суд зазначає, що наявність у позивача належно оформлених документів, які відповідно до ПК України необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту, і сплата позивачем вартості товару з податком на додану вартість є обов’язковими, але не вичерпними підставами для висновку про правомірне декларування податкового кредиту. Для встановлення обґрунтованості декларування платником податку податкового кредиту суду необхідно встановити також наступні обставини: реальність здійснення господарських операцій, суми за якими віднесені до податкового кредиту; наявність у продавців товарів, робіт (послуг), які видавали податкові накладні, спеціальної податкової правосуб’єктності; віднесення до складу податкового кредиту лише сум, сплачених (нарахованих) у зв’язку з придбанням товарів (послуг), що підлягають використанню у господарській діяльності платника податку.

Так, відповідно до свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200123726 та акту перевірки ОСОБА_4, є фізичною особою підприємцем, яка перебуває на обліку у ДПІ як платник податків та є платником ПДВ. Відповідно до акту перевірки з 01.04.2010 р. по 31.12.2012 р. позивач здійснював такий вид діяльності як, роздрібна торгівля деталями та приладдям для автотранспортних засобів.

Крім цього, постачальник позивача, а саме ПрАТ “МТС”, на момент здійснення досліджених господарських операцій, був зареєстрований як юридична особа, володів спеціальною податковою правосуб’єктністю (був платником ПДВ) , яка у т.ч. надавала право, за рахунок проведених операцій, формувати позивачеві податковий кредит.

Зазначенні обставини не заперечуються представником відповідача.

Як зазначалось вище, відповідно до п. 198.3 ст.198 ПК податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку, протягом такого звітного періоду у зв’язку з придбанням або виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Податкове законодавство не пов’язує дату виникнення податкового кредиту з вартості придбаних товарів з датою початку використання цих товарів в господарській діяльності платника податку. Наявність належним чином оформленої податкової накладної, підтвердження проведення розрахунків між контрагентами, є підставою для віднесення відповідних сум до складу податкового кредиту.

Аналізуючи приписи вищезазначених норм кодексу, законодавець передбачив, що лише відсутність податкової накладної чи митної декларації позбавляє платника податку права на включення до податкового кредиту сплачених (нарахованих) сум податків у звітному періоді у зв’язку із придбанням товарів (робіт, послуг).

Оскільки податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом, то податкова накладна є основним документом, що дає право покупцю, зареєстрованому як платник податку, на включення до податкового кредиту витрат з податку на додану вартість.

Зважаючи на те, що позивачем придбавались послуги, які пов’язані з його господарською діяльністю, то наявність у нього отриманих від контрагента податкових накладних, є підставою для включення сум податку на додану вартість до складу податкового кредиту.

Дослідження у судовому засіданні податкових накладних, якими документувались господарські операції між позивачем та ПрАТ “МТС”, встановлено, що вони оформлені відповідно до вимог ст.201 ПК України, наказу Міністерства фінансів України від 01.11.2011 р. №1379 “Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної” та наказу Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 р., №165 (діючий на момент виникнення частини досліджуваних правовідносин). При цьому суд зазначає, що представники ДПІ у судовому засіданні визнали відповідність податкової накладної по формі вимогам чинного законодавства.

За таких обставин, аналізуючи викладене суд прийшов до висновку, що позивачем за рахунок господарських операцій з ПрАТ “МТС” щодо надання послуг мобільного зв’язку, а також на підставі належно оформлених податкових накладних, правомірно сформований податковий кредит, а тому податкове повідомлення-рішення №0013961701 від 24.12.2013 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

Щодо податкового повідомлення-рішення №0013971701 від 24.12.2013 р.

Підставою для цього стало те, що позивачем занижено базу оподаткуванням єдиним внеском, у зв’язку із включенням до витрат сум сплачених по операціях, які непов’язані з його господарською діяльністю (отримання послуг мобільного зв’язку від ПрАТ «МТС»).

Вище судом встановлено, що господарські операції між ОСОБА_4 та ПрАТ «МТС» щодо послуг мобільного зв’язку, пов’язані із господарською операцією позивача, а тому така позиція відповідача є необґрунтованою.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.7 Закону №2464 єдиний внесок для фізичних осіб-підприємців нараховуються, які перебувають на загальній системі оподаткування на суму доходу (прибутку), отриманого від їх діяльності, що підлягає обкладенню податком на доходи фізичних осіб, та на суму доходу, що розподіляється між членами сім’ї фізичних осіб – підприємців, які беруть участь у провадженні ними підприємницької діяльності. При цьому сума єдиного внеску не може бути меншою за розмір мінімального страхового внеску за кожну особу за місяць, у якому отримано дохід (прибуток).

Дослідженням матеріалів справи встановлено, що за перевіряємий ДПІ період позивачем правильно було визначено базу для нарахування єдиного внеску та відповідно сплачено єдиний внесок.

Представниками відповідача у судовому засіданні не наведено жодного порушення позивачем вимог Закону №2464.

За таких обставин, аналізуючи викладене суд прийшов до висновку, що податкове повідомлення-рішення №0013971701 від 24.12.2013 р. є протиправним та підлягає скасуванню.

При цьому суд зазначає, що відповідно до п.1.3 ст.1 ПК України цей Кодекс не регулює питання погашення податкових зобов’язань або стягнення податкового боргу з осіб, на яких поширюються судові процедури, визначені Законом України “Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом”, з банків, на які поширюються норми Закону України “Про систему гарантування вкладів фізичних осіб”, та погашення зобов’язань зі сплати єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування.

Отже, аналізуючи положення зазначеної норми слід прийти до висновку, що адмініструванням єдиного внеску на підставі положень ПК України, як це у даному разі здійснила ДПІ, є не законним.

Відповідно до ч.1 ст.71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, а згідно з ч.2 зазначеної статті в адміністративних справах про протиправність рішення суб’єктів владних повноважень обов’язок щодо доказування правомірності свого рішення покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Позивач у справі належним чином обґрунтував свої позовні вимоги, тоді як відповідач не довів суду правомірність оскаржених податкових повідомлень-рішень.

Таким чином, узагальнюючі викладене, суд прийшов до висновку, що позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про скасування податкових повідомлень – рішень від 24.12.2013 року №0013951701 , №0013961701, №0013971701 – підлягає задоволенню у повному обсязі

Згідно ч.1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб’єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Оскільки за подання даного позову фізична особа-підприємець ОСОБА_4 сплатив судовий збір у розмірі 172 грн. 05 коп., що підтверджується квитанцією №8412.166.1 від 26.12.2013 р., вказана сума підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 69, 70, 71, 86, 158 – 163 КАС України, суд –

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 до Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області про визнання протиправними і скасування податкових повідомлень-рішень – задовольнити у повному обсязі.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №0013961701 від 24.12.2013 р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на додану вартість у сумі 5810 (п’ять тисяч вісімсот десять) грн. 00 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №0013951701 від 24.12.2013 р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов’язання за платежем податок на доходи фізичних осіб у сумі 6541 (шість тисяч п’ятсот сорок одна) грн. 21 коп.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернівцях Головного управління Міндоходів у Чернівецькій області №0013971701 від 24.12.2013 р., яким фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 збільшено суму грошового зобов’язання за платежем єдиний внесок на загальнообов’язкове державне соціальне страхування у сумі 9636 (дев’ять тисяч шістсот тридцять шість) грн. 98 коп.

Стягнути з Державного бюджету України на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_4 документально підтверджені судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у суму 172 (сто сімдесят дві) грн. 05 коп.

Порядок і строки оскарження постанови визначаються ст.ст. 185, 186 Кодексу адміністративного судочинства України.

Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси чи обов’язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку постанови суду першої інстанції повністю або частково, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб’єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п’ятиденного строку з моменту отримання суб’єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя О.В. Анісімов

Постанова у повному обсязі складена 28.02.2014 р