Форма податкової декларації з податку на додану вартість, затверджена Наказом Міністерства фінансів України від 28 січня 2016 року №21, з додатками 1 – 10.

Завантажити: Податкова декларація з ПДВ з додатками

   Відповідно до пункту 4 розділу V Порядку заповнення і подання податкової звітності з податку на додану вартість, затвердженого наказом Мінфіну від 23.09.2014 № 966, операції з придбання товарів/послуг на митній території України у неплатників ПДВ включаються до розділу II «Податковий кредит».

     При цьому рядок 11 декларації з ПДВ відображає придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) без податку на додану вартість на митній території України товарів/послуг та необоротних активів із метою їх використання у межах господарської діяльності платника податку для здійснення операцій, які:

– підлягають оподаткуванню за основною ставкою, ставкою 7% та нульовою ставкою (рядок 11.1);

– не є об’єктом оподаткування, та/або звільнені від оподаткування, та/або не оподатковуються (рядок 11.2).

   Рядок 14 декларації відображає придбання (виготовлення, будівництво, спорудження, створення) товарів/послуг та необоротних активів на митній території України, ввезення на митну територію України товарів, необоротних активів та отримання від нерезидента на митній території України послуг, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності, а саме — без податку на додану вартість (рядок.14.2).

   Тобто залежно від того, які операції здійснює платник ПДВ — покупець, придбання товарів/послуг без ПДВ із метою їх використання у межах господарської діяльності відображаються у рядках 11.1 або 11.2 відповідно. Якщо здійснюється придбання товарів/послуг без ПДВ, які не призначаються для їх використання у господарській діяльності, таке придбання відображається у рядку 14.2 декларації.

            Виникають наступні запитання:

1. Які первинні документи є підставою для заповнення рядків 11.1, 11.2 чи 14.2 податкової декларації з ПДВ та чи потрібно вносити ці документи в Реєстр первинних документів? Чи повинні дані документи бути в електронній формі?
2. Як відобразити придбання від неплатника ПДВ, якщо на момент придбання товарів невизначено їх подальше призначення або частина використовуватиметься в господарській діяльності, а частина призначена для подальшої реалізації (не призначаються для їх використання у господарській діяльності)?

Відповідь Регіонального управління ДФСУ – лист від 15.04.2015р. №548/10/24-13-17-0217 подаємо нижче.

Компанія «Вікторія»

   Практична ситуація: фізичною особою, що має статус суб’єкта підприємницької діяльності та є платником ПДВ, прийнято рішення щодо заснування юридичної особи.

   Планується, що статутний капітал юридичної особи формуватиметься за рахунок майна, набутого фізичною особою-підприємцем від здійснення підприємницької діяльності. Таке майно придбане в іншого платника ПДВ, суму сплаченого податку на додану вартість відображено в податковому кредиті в податковій звітності.

   Чи є об’єктом оподаткування з ПДВ у ФО-П операція з внесення такого майна до СК юридичної особи? Чи повинна бути виписана податкова накладна та чи матиме підприємство, відповідно, право на податковий кредит?

   Саме з таким запитанням було адресоване звернення до ДФСУ.

Відповідь – лист ДФСУ від 28.04.2015р. №4000/Б/99-99-17-02-02-14 подаємо нижче.

Компанія “Вікторія”

   10 лютого 2015 року Вищий адміністративний суд України відмовив у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою податкового органу на постанову Чернівецького окружного адміністративного суду від 18.11.2014 та ухвалу Вінницького апеляційного адміністративного суду від 15.01.2015 щодо визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень [посилання]

Основні тези з рішень апеляційного та суду першої інстанції, котрі можуть бути важливими для аналогічних спорів:

1. «…колегія суддів  приходить до висновку, що книга обліку доходів і витрат не є первинним документом в розумінні чинного податкового законодавства, а також ст. 9 Закону № 996, яка встановлює вимоги до первинних документів.

Книга обліку доходів і витрат є регістром бухгалтерського обліку та не є єдиним джерелом на підставі, якого формуються доходи та витрати підприємця. Первинним та фундаментальним джерелом для формування витрат та доходів є господарська операція, яка документуються первинними документами і саме ці документи першочергово, мають враховуватись при декларуванні платником податків своїх зобов’язань.

Відсутність книги обліку доходів і витрат згідно положень вимог чинного податкового законодавства України не є підставою визнавати такими, що відсутні витрати, які реально понесенні та підтвердженні первинними документами…»

2. «…жодним діючим нормативно-правовим документом (у т.ч. ПК України) не передбачено розрахунок витрат на доходів платника податків з використання показників “націнка” та “середня націнка”, який ДПІ використаний  для визначення розміру податків, зборів чи інших платежів, а також для перевірки своєчасності їх нарахування та сплати у цій справі. Зазначений метод не надає можливість встановити базу оподаткування податком з доходів фізичних осіб, а тому він не міг використовуватись ДПІ…”

3. «…Зробивши системний аналіз нормативних приписів, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції в тій частині, що господарські операції, за рахунок яких платник податків зобов’язаний формувати свої зобов’язання з ПДВ, є індивідуально визначеними, а не абстрактними та мають документуватись відповідними первинними документами у т.ч. податковою накладною….»

4. «…Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції, що у даному випадку суд не вправі підмінювати функції ДПІ, як органу контролю, та не наділений повноваженнями  самостійно здійснити донарахування податкового зобов’язання позивачу…»

З повним текстом рішення можна ознайомитись за посиланням [рішення]

Компанія «Вікторія»

   17 січня 2015р., із набуттям чинності Законом № 63-VIII від 25 грудня 2014 року, бізнес отримав певні можливості оптимізації податкових зобов’язань, – право скористатись  так званим податковим компромісом. Умовно сам податковий компроміс – це звільнення від обов’язку сплати 95% податкового зобов’язання з ПДВ та/або податку на прибуток, а також звільнення й від юридичної відповідальності платників і їх посадових осіб, що могла настати у зв’язку із заниженням таких зобов’язань у відповідні попередні періоди.

   Отже, – що, скільки, кому та в який спосіб «пробачать» за реформаторським Законом № 63-VIII?

   Відзначимо головні, на нашу думку, деталі, котрі допоможуть зацікавленим визначитись – чи слід радіти можливості подання заяви на застосування податкового компромісу, а чи ще почекати додаткових роз’яснень з ДФСУ або ж інформації про набутий досвід тих платників, які надто поспішали.

Таким чином:

• компроміс стосується не всіх зобов’язань, а тільки зобов’язань з податку на прибуток підприємств та/або податку на додану вартість за будь-які податкові періоди до 1 квітня 2014 року з урахуванням строків давності. Підприємці, зокрема, можуть претендувати на податковий компроміс лише з податку на додану вартість (якщо є чи були платниками цього податку);

• для отримання можливості компромісу, платнику необхідно подати відповідні уточнюючі розрахунки;
• подання розрахунку матиме наслідок виникнення права в податкового органу на проведення позапланової перевірки. Якщо ж перевірка не буде призначена та не буде проведена у порядку, що визначений цим Законом, – порядок застосування податкового компромісу вже не буде перевірятись згодом у разі наступних комплексних планових чи позапланових документальних перевірок.

Слід звернути увагу на ті обставини, що перевірка буде проходити виключно з питань «які стосуються витрат» та «завищення податкового кредиту» (а. 4 п. 3 підрозділу Закону № 63-VIII). Тобто, правильність формування доходів чи податкового зобов’язання (не податкового кредиту) не є предметом перевірки ДФСУ;

• адміністративне чи судове оскарження результатів податкової перевірки, що призначена для перевірки дотримання процедури застосування податкового компромісу, закриває будь-які можливості для платника податку застосувати сам податковий компроміс.

Іншими словами, якщо за результатами перевірки правильності формування податкового компромісу податковим органом будуть донараховані зобов’язання, що «не входили в плани» платника податків, несплата або оскарження донарахованих зобов’язань матимуть наслідком заборону платнику застосування самого компромісу. Це відкриває можливості для зловживання ДФСУ, через що платника податків легко «зашорити» ультиматумом, а ціна податкового компромісу стане більшою, ніж 5%, – на які міг би розраховувати недалекоглядний бізнесмен;

• термін, протягом якого платник може прийняти рішення про застосування процедури податкового компромісу (подання уточнюючого розрахунку або заяви), складає 90 календарних днів з дня набрання чинності цим законом. Отже бажаючим відчути на собі всю красоту податковокомпромісної реформи, необхідно виконати свою частину обов’язків щодо ініціювання компромісу до 17.04.2015р.

А ось про що Закон говорить нечітко або змовчує:

• наголосимо – уточнення та компроміс стосується завищення витрат або суми завищення податкового кредиту з податку на додану вартість. На жаль, але Закон № 63-VIII справді так виписаний, що платник сумніватиметься в можливих правах. І його положення можуть бути витлумачені на власну користь фіскальним органом в частині обмеження для показників, що можуть бути уточненні. Тобто є відкритим питання: чи може бути уточнено показники декларації по позиції заниженого доходу (доходів) чи внаслідок невірно визначення бази оподаткування з ПДВ (а саме – заниження обсягів діяльності та, як наслідок, загальної суми оподатковуваних операцій, де ПДВ «+»);
• законодавець недостатньо чітко дає зрозуміти наступне положення «У платника податків за результатами застосування податкового компромісу не можуть виникати або збільшуватися помилково та/або надміру сплачені грошові зобов’язання». Імовірно, йдеться про унеможливлення (відсікання законодавцем) створення у платника податків певного «запасу» з податкового кредиту чи витрат;
• списані суми податку на додану вартість для фізичних осіб-підприємців можуть бути включені до об’єкта оподаткування податком на доходи фізичних осіб, одночасно – для юридичних осіб – такі суми списаного боргу не включаються до об’єкту оподаткування податком на прибуток.

Компанія «Вікторія»