Довідка про податкове резидентство нерезидента не обов’язково повинна існувати у паперовій формі, щоб український платник податків міг застосувати положення міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування. До такого висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 01.09.2026 у справі №160/5435/25.

Це рішення має практичне значення для українських підприємств, які виплачують нерезидентам дивіденди, проценти, роялті, винагороду за послуги та інші доходи і застосовують звільнення від оподаткування або понижену ставку податку відповідно до міжнародного договору.

У чому виник спір із ДПС

Українське підприємство працювало з контрагентом – резидентом Польщі. Польський податковий орган видав контрагенту сертифікат податкового резидентства за формою CFR-1 в електронному вигляді. Документ містив електронний підпис уповноваженої особи податкового органу.

Платник звернувся до ДПС за індивідуальною податковою консультацією та запитав, чи може така електронна довідка бути підставою для застосування міжнародного договору про уникнення подвійного оподаткування.

Позиція ДПС була негативною: контролюючий орган зазначив, що Податковим кодексом нібито не передбачено можливості використання електронної довідки для застосування переваг міжнародного договору.

Платник оскаржив ІПК до суду.

Що передбачає Податковий кодекс

Відповідно до пункту 103.4 статті 103 Податкового кодексу України, підставою для звільнення або зменшення оподаткування доходів нерезидента з джерелом їх походження з України є подання нерезидентом податковому агенту довідки, яка підтверджує, що він є резидентом держави, з якою Україна уклала міжнародний договір.

При цьому пункт 103.5 статті 103 ПКУ передбачає, що така довідка:

• видається компетентним або уповноваженим органом відповідної країни;
• видається за формою, затвердженою відповідно до законодавства цієї країни;
• має бути належним чином легалізована, якщо така легалізація необхідна;
• має бути перекладена відповідно до законодавства України.

Вимоги про те, що така довідка повинна існувати виключно на папері, у цих положеннях ПКУ немає.

Що встановив Верховний Суд

У справі №160/5435/25 польський податковий орган видав сертифікат резидентства в електронному вигляді. Документ містив електронний підпис уповноваженої особи та був перекладений українською мовою. Справжність підпису перекладача була засвідчена нотаріально.

Верховний Суд погодився з висновком про те, що Податковий кодекс України не встановлює імперативної вимоги щодо виключно паперової форми довідки про податкове резидентство.

Суд звернув увагу: ПКУ вимагає, щоб документ був виданий компетентним органом відповідної держави за формою, встановленою її законодавством. Сам по собі електронний формат документа не означає його недійсності.

Крім того, суд врахував правила законодавства про електронні документи: оригіналом електронного документа є електронний примірник із необхідними реквізитами, зокрема електронним підписом, а юридична сила документа не може заперечуватися лише через те, що він має електронну форму.

Практичний висновок для бізнесу

Якщо іноземний податковий орган видає сертифікат податкового резидентства в електронній формі, сама відсутність паперового оригіналу не повинна бути підставою для відмови у застосуванні міжнародного договору.

Однак рішення Верховного Суду не означає, що достатньо будь-якого PDF-файлу або сканованої копії довідки.

Перед застосуванням пониженої ставки або звільнення від оподаткування варто перевірити щонайменше:

• хто саме видав документ;
• чи є цей орган компетентним органом відповідної держави;
• чи відповідає форма документа законодавству країни нерезидента;
• чи є документ саме електронним оригіналом, а не звичайною скан-копією;
• чи можливо перевірити електронний підпис;
• чи потрібна легалізація або апостиль з урахуванням міжнародних договорів;
• чи виконані вимоги щодо перекладу;
• чи охоплює сертифікат необхідний податковий період;
• чи виконуються інші умови конкретного міжнародного договору.

Електронна довідка – це не те саме, що скан паперової

Це особливо важливе практичне розмежування.

Електронний документ створюється в електронній формі та містить реквізити, які дозволяють встановити його походження та перевірити електронний підпис.

Скан або фотографія паперової довідки самі по собі не стають оригіналом електронного документа лише тому, що передані електронною поштою.

Тому при роботі з нерезидентом важливо отримати не просто файл, а зберегти сам електронний документ та, за можливості, інформацію, необхідну для перевірки його електронного підпису.

Ще один важливий висновок ВС щодо ІПК

Справа цікава не лише питанням електронного сертифіката резидентства.

Верховний Суд також зазначив, що індивідуальна податкова консультація повинна містити не простий перелік або цитування норм Податкового кодексу, а конкретне роз’яснення щодо їх практичного застосування до обставин, описаних платником податків.

Саме через відсутність належного практичного висновку ІПК ДПС у цій справі була визнана протиправною та скасована.

Що це змінює на практиці

Рішення Верховного Суду суттєво посилює позицію українських компаній, які працюють із нерезидентами держав, де сертифікати податкового резидентства вже видаються в електронному форматі.

Формальний аргумент про те, що «ПКУ не передбачає електронної довідки», після цієї постанови виглядає значно слабше. Визначальним стає не матеріальний носій документа, а його походження, форма, автентичність та виконання встановлених законодавством вимог.

Водночас кожну виплату нерезиденту необхідно оцінювати окремо. Наявність сертифіката резидентства є важливою, але не завжди єдиною умовою для застосування міжнародного договору. Залежно від виду доходу значення можуть мати статус бенефіціарного отримувача доходу, положення конкретної конвенції та фактичні обставини операції.

Допомога «Компанії Вікторія»

Фахівці «Компанії Вікторія» супроводжують операції українського бізнесу з нерезидентами та допомагають визначити правильний порядок оподаткування виплат за міжнародними договорами.

Ми можемо:

• перевірити сертифікат податкового резидентства нерезидента;
• проаналізувати можливість застосування міжнародного договору;
• визначити ставку податку на доходи нерезидента;
• оцінити вимоги щодо бенефіціарного отримувача доходу;
• перевірити договір та структуру операції;
• підготувати запит на отримання індивідуальної податкової консультації;
• супроводжувати спір із ДПС.

Для міжнародних виплат краще перевірити документи до здійснення платежу, а не після виникнення податкового спору.

 Адвокатами АО «Західна Правозахисна Група» — партнера Компанії «Вікторія» — забезпечено успішний захист інтересів підприємства у спорі з Головним управлінням ДПС у Чернівецькій області щодо віднесення платника ПДВ до категорії ризикових.

 09 вересня 2026 року Сьомий апеляційний адміністративний суд залишив без задоволення апеляційну скаргу податкового органу та підтвердив рішення суду першої інстанції, яким рішення ДПС про ризиковість підприємства було скасовано.

 Крім того, податковий орган зобов’язано виключити підприємство з переліку платників, які відповідають критеріям ризиковості.

Чому підприємство потрапило до ризикових

 ГУ ДПС у Чернівецькій області віднесло підприємство до ризикових платників ПДВ, пославшись на пункт 8 Критеріїв ризиковості.

 У рішенні податкового органу були зазначені, зокрема, такі підстави:

• код 07 — нібито недостатня кількість трудових ресурсів для здійснення господарських операцій;
• код 11 — нібито накопичення залишків нереалізованих товарів за відсутності або недостатності місць для їх зберігання.

 Підприємство не погодилося з такими висновками та надало ДПС пояснення й документи, які підтверджували фактичне здійснення господарської діяльності.

Що було надано податковій

 Для спростування висновків про ризиковість платником були подані, зокрема:

• документи щодо реалізації товарів;
• договори з покупцями;
• інформація про працівників підприємства;
• договори оренди приміщень;
• договори відповідального зберігання товарно-матеріальних цінностей;
• інформація щодо об’єктів оподаткування;
• інші документи, що характеризували реальну господарську діяльність підприємства.

 Однак, незважаючи на надані документи, ДПС повторно залишила підприємство у переліку ризикових.

Недостатня кількість працівників має бути доведена

 Одним із важливих висновків суду стало те, що сама по собі кількість працівників не може автоматично свідчити про ризиковість підприємства.

 Податковий орган повинен пояснити, чому саме наявної кількості працівників недостатньо для виконання конкретних господарських операцій, та підтвердити це відповідними доказами.

 У цій справі ДПС такого обґрунтування не надала.

Претензії щодо складських приміщень також не підтвердилися

 Іншим аргументом податкової була нібито відсутність достатніх місць для зберігання товару.

 Водночас підприємство надало документи щодо орендованих приміщень, договори відповідального зберігання та інформацію про відповідні об’єкти.

 Суд встановив, що ДПС не надала належних доказів того, що підприємство фактично не мало необхідних умов для зберігання товарів.

«Податкова інформація» сама по собі не доводить порушення

 Особливо важливим для платників ПДВ є висновок суду щодо використання контролюючими органами так званої податкової інформації.

 Посилання ДПС на певні інформаційні дані або коди ризиковості не звільняє контролюючий орган від обов’язку довести фактичні обставини, які стали підставою для негативного рішення щодо платника.

 У цій справі податковий орган не надав суду належних доказів на підтвердження інформації, покладеної в основу рішення про ризиковість.

ДПС повинна назвати конкретні ризикові операції

 Апеляційний суд також звернув увагу на те, що в рішенні ДПС не було належним чином конкретизовано господарські операції, які контролюючий орган вважав ризиковими.

 Не було чітко визначено, які саме податкові накладні або операції свідчать про ризиковість підприємства та чому.

 Це має принципове значення, адже платник повинен розуміти, які саме обставини йому необхідно спростувати і які документи слід надати.

Результат судового спору

 Суди дійшли висновку, що ГУ ДПС у Чернівецькій області не довело наявності належних підстав для віднесення підприємства до ризикових платників ПДВ.

 У результаті:

• рішення ДПС про відповідність підприємства критеріям ризиковості скасовано;
• ГУ ДПС зобов’язано виключити підприємство з переліку ризикових платників;
• апеляційну скаргу податкового органу залишено без задоволення;
• рішення суду першої інстанції залишено без змін.

 Постанова апеляційного суду від 09.09.2026 у справі №600/4097/24-а набрала законної сили.

Що варто врахувати платникам ПДВ

 Практичний висновок із цієї справи полягає в тому, що саме зазначення підприємства як «ризикового» ще не означає, що рішення ДПС є обґрунтованим.

 При отриманні рішення про відповідність критеріям ризиковості варто перевірити:

• чи визначено конкретні операції, які ДПС вважає ризиковими;
• чи зазначено конкретні податкові накладні;
• чи зрозуміло, які саме обставини стали підставою для рішення;
• чи має податкова докази своїх висновків;
• чи враховано документи та пояснення, подані підприємством;
• чи можна встановити, яких саме документів, на думку ДПС, не вистачає.

 Якщо рішення побудоване переважно на загальних формулюваннях, кодах ризиковості та припущеннях без належного фактичного обґрунтування, існують підстави для його оскарження.

Комплексний захист бізнесу

 Компанія «Вікторія» супроводжує бізнес у питаннях ПДВ, податкових накладних, підготовки пояснень та документів для комісій ДПС.

 У випадках, коли адміністративного врегулювання недостатньо та необхідний судовий захист, юридичний супровід забезпечують адвокати АО «Західна Правозахисна Група» — партнера Компанії «Вікторія».

 Такий підхід дозволяє поєднати податкову, бухгалтерську та юридичну складові захисту платника — від аналізу причин блокування або ризиковості до представництва інтересів підприємства в суді.

Повний матеріал про судову справу:
АО «Західна Правозахисна Група»

Компанія «Вікторія» 

Приєднуйтесь до нашого ТГ каналу:  Компанія Вікторія – юридичні та бухгалтерські рішення для бізнесу в Україні та за кордоном.
 victorija.ua

  Для фізичних осіб – підприємців на загальній системі питання комунальних платежів роками залишалося проблемним. Податкова служба займала доволі жорстку позицію щодо можливості зменшення підприємницького доходу на витрати за електроенергію, воду, газ, опалення та інші комунальні послуги.

  Тепер позиція ДПС стала помітно сприятливішою. У Загальнодоступному інформаційно-довідковому ресурсі з’явилася відповідь, у якій податкова прямо допускає включення сплачених комунальних послуг до витрат ФОП на загальній системі.

  Однак говорити про повну зміну підходу ще зарано. ДПС встановлює для такого обліку одразу декілька умов, а щодо окремих ситуацій – зокрема коли підприємець сам здає нерухомість в оренду – у базі податкових консультацій досі залишається негативна позиція.

Що тепер дозволяє ДПС

  У новій відповіді ЗІР ДПС розглянуто питання, чи може ФОП на загальній системі включити до витрат комунальні послуги за власне або орендоване приміщення, яке використовується у підприємницькій діяльності та безпосередньо пов’язане з виробництвом товарів, виконанням робіт або наданням послуг.

  Відповідь податкової – так. Але для цього мають одночасно виконуватися такі умови:

1. власне або орендоване приміщення є об’єктом нежитлової нерухомості;
2. приміщення фактично використовується у господарській діяльності ФОП;
3. договори про надання житлово-комунальних послуг укладені фізичною особою саме як підприємцем;
4. споживачем відповідних комунальних послуг за договорами є ФОП;
5. підприємець безпосередньо сплачує кошти виконавцю комунальної послуги.

  Причому сама ДПС застерігає: кожну конкретну ситуацію потрібно оцінювати окремо з урахуванням договорів на комунальні послуги та документів про їх оплату.

  Отже, одного факту, що підприємець фактично оплатив електроенергію або воду, недостатньо. Податкова хоче бачити юридично оформлений зв’язок між ФОП – приміщенням – господарською діяльністю – договором з постачальником – фактичною оплатою.

Чому це справді зміна позиції

  Ще донедавна підхід ДПС був значно жорсткішим. Наприклад, у консультації, яка діяла до 28 серпня 2025 року, податківці розглядали ситуацію, коли орендар – ФОП на загальній системі оплачував спожиті ним комунальні послуги шляхом відшкодування їх вартості орендодавцю.

  Відповідь була однозначною: такі суми до витрат не включаються.

  Ця консультація надалі була переведена до нечинних. Натомість нова відповідь ДПС уже прямо передбачає можливість віднесення комунальних платежів до підприємницьких витрат.

  Проте є важлива відмінність: нова позитивна позиція побудована на тому, що сам ФОП є споживачем за договором та безпосередньо платить постачальнику. Тому автоматично переносити новий висновок на випадок, коли комунальні платежі лише компенсуються орендодавцю, не варто.

Що говорить Податковий кодекс

  Основне правило міститься у п. 177.2 ПКУ: оподатковуваним доходом підприємця на загальній системі є різниця між отриманим доходом та документально підтвердженими витратами, пов’язаними з господарською діяльністю.

  Своєю чергою, п.п. 177.4.4 ПКУ дозволяє враховувати інші витрати, пов’язані з веденням господарської діяльності. Серед них прямо названі витрати на оренду, ремонт та експлуатацію майна, що використовується у господарській діяльності, а також придбані послуги, прямо пов’язані з виробництвом товарів, виконанням робіт чи наданням послуг.

  Водночас п.п. 177.4.5 ПКУ не дозволяє враховувати, зокрема, витрати, які не пов’язані з господарською діяльністю, та документально не підтверджені витрати.

  Тобто окремої загальної заборони на комунальні платежі для нежитлового об’єкта у цих положеннях немає. Ключовим є саме зв’язок витрат із підприємницькою діяльністю та їх належне документальне підтвердження.

  Новизна останньої позиції ДПС фактично полягає не в появі спеціальної норми Кодексу про «комуналку», а в тому, що податкова нарешті прямо погодилася застосовувати загальні правила про витрати на експлуатацію майна і до комунальних послуг – хоча й висунула для цього власний набір умов.

А Верховний Суд дозволяв такі витрати й раніше

  Особливо показово, що судова практика в цьому питанні сформувалася значно раніше і загалом є сприятливішою для підприємців, ніж попередні консультації податкової.

Постанова Верховного Суду від 27.02.2023 у справі № 802/1223/17-а

  Це одна з найбільш показових справ саме для ФОП-орендаря.

  Підприємець використовував орендоване приміщення для торгівлі та включив до витрат оплату газу й електроенергії. Податкова намагалася виключити ці суми з витрат, зокрема посилаючись на те, що договором оренди прямо не встановлено обов’язку орендаря оплачувати комунальні послуги.

  Однак підприємець мав договори з постачальниками газу та електричної енергії, був зазначений у них як споживач, а фактичну оплату підтверджували рахунки, акти та інші документи.

  Верховний Суд погодився з правом підприємця включити комунальні платежі до витрат. Причому суд зазначив, що сама по собі відсутність у договорі оренди окремого положення про отримання та оплату комунальних послуг орендарем не виключає права на витрати, якщо фактична оплата та її зв’язок із використанням приміщення у підприємницькій діяльності підтверджені.

  Фактичні обставини цієї справи дуже близькі до умов, які тепер сформулювала ДПС у новій відповіді ЗІР.

Постанова Верховного Суду від 02.10.2020 у справі № 820/2420/16

  Ще цікавішою є ця справа, оскільки основним видом діяльності підприємця було надання в оренду та експлуатацію нерухомого майна.

  ФОП здавав нежитлові приміщення в оренду, а умовами договорів передбачалося, що орендна плата охоплює витрати на електроенергію, водопостачання, водовідведення, опалення та інше утримання об’єктів.

  Верховний Суд сформулював принциповий висновок: витрати на комунальні послуги – опалення, освітлення, водопостачання та водовідведення – а також інші витрати на утримання основних засобів, які використовуються у господарській діяльності, можуть включатися ФОП до складу підприємницьких витрат, якщо вони належно документально підтверджені.

  Касаційну скаргу податкового органу було залишено без задоволення.

Постанова Верховного Суду від 04.09.2020 у справі № 816/4225/15

  У цій справі Верховний Суд також виходив із того, що вартість комунальних послуг та оренди є витратами, які можуть бути включені ФОП до складу підприємницьких витрат.

  Суттєве значення мали первинні документи: акти, платіжні документи, документи щодо постачання електричної енергії, водопостачання, водовідведення та інших послуг за приміщеннями, які використовувалися підприємцем.

  Верховний Суд окремо звернув увагу, що контролюючий орган не може просто констатувати завищення витрат без дослідження конкретного виду витрат, підстав їх понесення та зв’язку з отриманням доходу.

Але сам факт оплати «комуналки» ще не гарантує витрати

  У судовій практиці є й рішення, які добре показують іншу сторону питання.

  Так, у постанові Верховного Суду від 22.04.2019 у справі № 816/4251/15 підприємець не зміг належним чином підтвердити зв’язок частини комунальних витрат із тим видом господарської діяльності, за яким вони були відображені.

  Суд визнав, що комунальні платежі в принципі можуть становити підприємницькі витрати, але підтримав висновок про завищення витрат у конкретній ситуації через недостатнє підтвердження їх зв’язку з відповідною господарською діяльністю.

  Отже, судовий підхід також не означає автоматичного правила «сплатив – включив до витрат». Підприємець повинен бути готовий показати, для якої саме діяльності використовувалося приміщення і чому відповідні комунальні витрати були необхідні для отримання підприємницького доходу.

Несподіваний нюанс: у самої ДПС зараз фактично дві позиції

  На цьому історія не закінчується.

  Поряд із новою позитивною відповіддю у ЗІР залишається чинною окрема консультація щодо ФОП, який здає власне приміщення в оренду.

  У ній на питання, чи може ФОП на загальній системі включити до витрат оплачені комунальні послуги з утримання приміщення, яке він здає в оренду в межах підприємницької діяльності, ДПС відповідає:

  «Ні, не включає».

  Аргументація податкової базується, зокрема, на тому, що власником нерухомості юридично є фізична особа, а не окремий суб’єкт «ФОП», а договір із виконавцем комунальних послуг укладається власником майна.

  Таким чином, станом на сьогодні в ЗІР фактично співіснують:

• позитивна позиція – щодо власного або орендованого нежитлового приміщення, яке ФОП використовує у своїй діяльності, за умови укладення договорів і безпосередньої оплати послуг самим ФОП;
• негативна позиція – щодо комунальних витрат ФОП-орендодавця за приміщенням, яке він здає в оренду.

  Причому друга позиція виглядає дискусійною на тлі постанови Верховного Суду у справі № 820/2420/16, де суд визнав зв’язок комунальних витрат із підприємницькою діяльністю ФОП саме при наданні нежитлових приміщень в оренду.

  Звичайно, судове рішення було прийняте щодо інших податкових періодів та конкретних обставин справи. Однак сам правовий підхід Верховного Суду – оцінювати реальний господарський зв’язок витрат, їх документальне підтвердження та використання майна у підприємницькій діяльності – залишається важливим аргументом для платника.

Як ФОП безпечніше оформити комунальні витрати

  З урахуванням нової позиції ДПС та практики Верховного Суду найбезпечніша модель виглядає так:

• приміщення має статус нежитлового;
• воно фактично використовується у зареєстрованій підприємницькій діяльності;
• якщо приміщення орендоване – договір оренди доцільно сформулювати так, щоб ФОП мав право самостійно укладати договори з постачальниками комунальних послуг;
• договори з постачальниками оформлюються на ФОП, а підприємець зазначається споживачем;
• оплату ФОП здійснює безпосередньо постачальнику послуг;
• зберігаються договори, рахунки, акти, квитанції, банківські платіжні документи та інші документи, які підтверджують суму витрат;
• мають бути докази фактичного використання саме цього приміщення у підприємницькій діяльності.

  Якщо в одному приміщенні одночасно здійснюється підприємницька та особиста діяльність або ним користуються декілька осіб, додатково варто забезпечити зрозумілий та документально підтверджуваний механізм визначення тієї частини комунальних витрат, яка припадає саме на діяльність ФОП.

  Модель компенсації комунальних послуг орендодавцю залишається більш ризиковою, оскільки нова позитивна консультація ДПС прямо прив’язана до безпосередньої оплати виконавцю послуг.

Висновок

  Позиція ДПС щодо комунальних витрат ФОП на загальній системі справді змінилася на користь платників. Вперше після тривалого періоду доволі жорстких роз’яснень податкова прямо визнає можливість включення таких платежів до підприємницьких витрат.

  Однак це не безумовне право. ДПС вимагає нежитлового статусу приміщення, його використання у господарській діяльності, оформлення договорів на ФОП, статусу ФОП як споживача та безпосередньої оплати постачальнику.

  Водночас практика Верховного Суду демонструє дещо ширший підхід: визначальними є реальний зв’язок витрат із господарською діяльністю, їх фактичне понесення та належне документальне підтвердження.

  Тому нову позицію ДПС можна оцінити як суттєвий позитивний крок. Але для ФОП-орендодавців та ситуацій із компенсацією комунальних платежів орендодавцю податковий ризик поки що зберігається.

Компанія «Вікторія» 

Приєднуйтесь до нашого ТГ каналу:  Компанія Вікторія – юридичні та бухгалтерські рішення для бізнесу в Україні та за кордоном.
 victorija.ua

 Компанії дедалі частіше оплачують працівникам професійне навчання, курси, перепідготовку або підвищення кваліфікації. Для бізнесу це інвестиція у персонал, але одночасно й ризик: працівник може пройти дороге навчання коштом роботодавця, а невдовзі звільнитися.

Чи можна в такому випадку вимагати повернення вартості навчання? Так — але не автоматично. Ключове значення мають умови договору, характер навчання, строк обов’язкового відпрацювання та підстава звільнення.

 

Закон дозволяє передбачити обов’язкове відпрацювання

 Частина 4 статті 34 Закону України «Про зайнятість населення» прямо дозволяє роботодавцю укладати з працівником — і навіть з особою, яка ще не перебуває з ним у трудових відносинах, — договір про направлення на професійну підготовку, перепідготовку або підвищення кваліфікації.

 У такому договорі може бути передбачено обов’язок після завершення навчання працювати у цього роботодавця за отриманою кваліфікацією протягом погодженого строку.

 При цьому Закон встановлює важливе обмеження:

Строк відпрацювання має бути співмірним із зобов’язаннями роботодавця щодо оплати та тривалості навчання і не може перевищувати трьох років.

 Тобто встановлювати однакові три роки відпрацювання і після короткого недорогого курсу, і після тривалого дороговартісного навчання — ризикований підхід. Закон прямо орієнтує сторони на співмірність.

Що буде, якщо працівник звільниться раніше

 Частина 5 статті 34 Закону встановлює загальний принцип: якщо працівник відмовився відпрацювати погоджений строк або звільнився до його завершення, він повинен відшкодувати роботодавцю витрати на навчання або відповідну їх частину пропорційно фактично відпрацьованому строку — на умовах, визначених договором.

 Наприклад, якщо договором установлено дворічний строк відпрацювання, а працівник після навчання пропрацював значну його частину, вимога повернути 100% витрат може суперечити самому принципу пропорційності, закладеному в Законі.

 Саме тому формула розрахунку компенсації повинна бути прописана в договорі максимально чітко.

Коли працівник не повинен повертати кошти

 Закон також прямо встановлює винятки.

 Працівник або інша особа не зобов’язані відшкодовувати роботодавцю витрати на навчання, якщо вони не стали до роботи або були звільнені у зв’язку з:

• установленням інвалідності;
• звільненням за ініціативою роботодавця, якщо воно не пов’язане з протиправними діями працівника;
• призовом на військову службу або направленням на альтернативну службу;
• звільненням за власною ініціативою через порушення роботодавцем трудового законодавства, колективної угоди, колективного чи трудового договору;
• необхідністю догляду за дитиною з інвалідністю та/або особою з інвалідністю I групи.

 Отже, саме по собі формулювання в договорі на кшталт «у разі будь-якого звільнення працівник повертає всю вартість навчання» не гарантує роботодавцю можливості стягнути такі кошти.

Суди стягують вартість навчання, коли зобов’язання оформлене належно

 Показовою є справа № 466/2710/25.

 ЛКП «Львівелектротранс» оплатило професійну підготовку особи за професією водія трамвая. Договором було передбачено, що після закінчення навчання слухач повинен працевлаштуватися на підприємстві та відпрацювати щонайменше один рік.

 Особа навчання завершила, відповідну кваліфікацію та посвідчення отримала, однак до роботи водієм трамвая не приступила.

 У договорі була визначена і конкретна сума витрат на навчання — 95 229,38 грн — відповідно до калькуляції, яка була додатком до договору.

 27 липня 2026 року Шевченківський районний суд м. Львова задовольнив позов підприємства та постановив стягнути всю зазначену суму вартості навчання і судовий збір. Рішення є рішенням суду першої інстанції та може бути предметом апеляційного перегляду.

Практичний висновок: роботодавець мав не просто загальну домовленість із працівником, а письмовий договір, конкретну професію, визначений строк роботи та документально встановлену вартість навчання.

 

Оплата курсу сама по собі ще не створює боргу працівника

 Для роботодавця важливо розділяти дві ситуації.

 Якщо компанія просто оплатила працівникові курс, конференцію або навчальну програму як корпоративний бонус і заздалегідь не погодила умови подальшого відпрацювання та повернення коштів, сам факт оплати ще не означає, що після звільнення можна автоматично виставити працівникові рахунок.

 Значно сильнішою є позиція роботодавця, коли до початку навчання або його оплати укладено окремий письмовий договір.

Що варто передбачити в договорі з працівником

 Для мінімізації ризиків рекомендуємо визначати щонайменше:

1. конкретну програму, спеціальність або вид професійного навчання;
2. заклад освіти або іншого надавача навчання;
3. строк та вартість навчання;
4. які саме витрати оплачує роботодавець;
5. обов’язок працівника після навчання приступити до відповідної роботи;
6. строк обов’язкового відпрацювання — з урахуванням установленого законом максимуму у три роки;
7. дату, з якої такий строк починає обчислюватися;
8. формулу пропорційного зменшення суми, що підлягає поверненню;
9. випадки, за яких виникає обов’язок відшкодувати витрати;
10. законодавчо встановлені випадки звільнення від такого відшкодування;
11. порядок направлення вимоги та добровільного повернення коштів.

 Окремо роботодавцю слід зберігати документи, які дозволяють довести реальний розмір понесених витрат: договори із закладом освіти, рахунки, платіжні документи, калькуляції, акти, документи про завершення навчання тощо.

Є і готова примірна форма договору

 Ще у 2010 році наказом Міністерства праці та соціальної політики України № 232 було затверджено Примірний порядок та форму договору суб’єкта господарювання з працівником щодо професійного навчання.

 Документ має рекомендаційний характер і може бути використаний як основа для власного договору роботодавця. Водночас його текст був розроблений значно раніше за останні зміни законодавства, тому використовувати стару форму без адаптації до чинної редакції статті 34 Закону «Про зайнятість населення» не варто.

 На сайті Компанії «Вікторія» відповідна примірна форма вже доступна у розділі бланків та форм документів.

Висновок

 Оплачувати професійне навчання працівника та домовлятися про подальше відпрацювання закон дозволяє.

 Але механізм повинен бути оформлений до виникнення спору, а не після звільнення працівника.

 Для роботодавця критично важливо мати договір, у якому визначені вартість навчання, строк відпрацювання, пропорційний механізм повернення коштів та законні винятки.

 За належного документального оформлення витрати на навчання можуть бути реально стягнуті в судовому порядку.

Компанія «Вікторія» може розробити або перевірити договір про навчання працівника, умови обов’язкового відпрацювання та механізм компенсації витрат з урахуванням специфіки конкретного роботодавця.

 

Приєднуйтесь до нашого ТГ каналу:  Компанія Вікторія – юридичні та бухгалтерські рішення для бізнесу в Україні та за кордоном.
 victorija.ua

Відсутність фізичної особи – підприємця за податковою адресою під час візиту податківців сама по собі не дає ДПС автоматичного доступу до інформації про рух коштів на його банківських рахунках. Водночас розраховувати на те, що неможливість знайти ФОП фактично заблокує податкову перевірку, також не варто.

Судова практика показує: якщо контролюючий орган належним чином оформить перевірку, направить необхідні документи, зафіксує неможливість її проведення та доведе необхідність отримання банківської інформації, суд може дозволити розкриття банківської таємниці.

1. Нормативно-правова база

1.1. Інформація, яка становить банківську таємницю

Відповідно до ст. 60 Закону України «Про банки і банківську діяльність» від 07.12.2000 № 2121-III, банківською таємницею є інформація щодо діяльності та фінансового стану клієнта, яка стала відомою банку під час його обслуговування. До неї прямо належать «відомості про банківські рахунки клієнтів» та «інформація про операції, проведені на користь чи за дорученням клієнта».

Це правило кореспондує з ч. 1 ст. 1076 Цивільного кодексу України від 16.01.2003 № 435-IV, за якою «банк гарантує таємницю банківського рахунка, операцій за рахунком і відомостей про клієнта», а державним органам такі відомості можуть надаватися виключно у випадках і порядку, встановлених банківським законодавством.

Отже, виписки, дати та суми зарахувань і списань, призначення платежів, реквізити контрагентів та залишки на рахунках не є звичайною податковою інформацією, яку ДПС може одержати від банку на загальний письмовий запит.

1.2. Інформація, яка надається ДПС без суду, та інформація, для якої потрібне судове рішення

Згідно з п. 2 та п. 4 ч. 1 ст. 62 Закону № 2121-III, інформація, що становить банківську таємницю, розкривається за рішенням суду, тоді як на безпосередній запит податкового органу банк надає інформацію про наявність рахунків, а також відомості у спеціальних випадках, прямо передбачених законом, зокрема для міжнародного податкового обміну.

Розмежування деталізує пп. 20.1.5 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-VI. Контролюючі органи мають право отримувати від банків передбачені законом довідки, але «на підставі рішення суду — інформацію про обсяг та обіг коштів/електронних грошей на рахунках у банку». Аналогічно п. 73.4 ст. 73 ПКУ передбачає:

«Інформація про наявність та рух коштів/електронних грошей на рахунках/електронних гаманцях платника податків надається в обсягах більших, ніж передбачено пунктом 73.3 цієї статті, […] контролюючим органам за рішенням суду».

Отже, для звичайної внутрішньої податкової перевірки фізичної особи доступ до деталізованого руху коштів потребує судового рішення. Винятки щодо FATCA, CRS та запитів компетентних органів іноземних держав не поширюються автоматично на внутрішню перевірку доходів фізичної особи.

1.3. Передумови документальної перевірки

Відповідно до ст. 75 ПКУ, документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій, первинних документів, регістрів обліку, звітності, а також документів і податкової інформації, отриманих у встановленому законом порядку. Документальна позапланова перевірка допустима лише за наявності однієї з підстав, передбачених ПКУ.

Зокрема, пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПКУ допускає позапланову перевірку, якщо отримана податкова інформація свідчить про можливе порушення, а платник не надав пояснень і документального підтвердження на обов’язковий письмовий запит протягом 15 робочих днів. Підставою також є припинення підприємницької діяльності ФОП за пп. 78.1.7 ПКУ. Водночас рішення про перевірку оформлюється наказом, а право на її проведення за загальним правилом виникає лише після вручення платнику копії наказу в порядку ст. 42 ПКУ.

Запит ДПС повинен містити підставу його направлення із зазначенням інформації, яка її підтверджує, перелік запитуваних відомостей і документів та належний підпис. Якщо запит не відповідає цим вимогам, платник звільняється від обов’язку надавати відповідь за п. 73.3.4 ПКУ. Тому формальна відсутність відповіді на дефектний запит не підтверджує законну необхідність розкриття банківської таємниці.

Під час уже розпочатої перевірки п. 85.2 ст. 85 ПКУ зобов’язує платника надати всі документи, пов’язані з її предметом, але прямо уточнює, що «такий обов’язок виникає у платника податків після початку перевірки». Відтак необхідно відрізняти ненадання відповіді на передперевірочний запит за ст. 73 ПКУ від ненадання документів під час належно розпочатої перевірки за ст. 85 ПКУ.

1.4. Вручення документів і підтвердження неможливості перевірки

За п. 42.2 та п. 42.5 ст. 42 ПКУ документи вважаються належно врученими, якщо їх направлено за податковою адресою рекомендованим листом із повідомленням про вручення, через електронний кабінет у передбачених випадках або вручено особисто. Якщо пошта не може вручити документ через відсутність платника, відмову прийняти кореспонденцію, незнаходження адресата або з інших причин, документ вважається врученим у день, зазначений поштовою службою із фіксацією причини невручення.

Для виїзної перевірки п. 81.2 ст. 81 ПКУ вимагає, щоб у разі неможливості її проведення посадові особи ДПС невідкладно склали акт про неможливість проведення перевірки та додали матеріали, які підтверджують викладені в акті факти. Отже, акт податкового інспектора не повинен бути єдиним доказом: до нього мають додаватися результати поштового вручення, виходів за адресою та інших вжитих заходів.

Водночас документальна невиїзна перевірка здійснюється у приміщенні контролюючого органу, а присутність платника не є обов’язковою. Це прямо випливає з п. 79.1–79.3 ст. 79 ПКУ. Тому, якщо ДПС посилається лише на фізичну відсутність особи, вона має пояснити, чому предмет перевірки не може бути досліджений у невиїзному порядку за наявними законно отриманими матеріалами.

1.5. Судова процедура

Заява подається за місцезнаходженням банку відповідно до ст. 347 Цивільного процесуального кодексу України від 18.03.2004 № 1618-IV. За ст. 348 ЦПК України ДПС повинна зазначити:

«обґрунтування необхідності та обставини, за яких вимагається розкрити інформацію»,

а також обсяг інформації та мету її використання.

Справа розглядається у закритому засіданні протягом п’яти днів. Неявка особи або банку за загальним правилом не перешкоджає розгляду, але якщо вимога фактично ґрунтується на спорі, який має вирішуватися в позовному провадженні, суд залишає заяву без розгляду — ст. 349 ЦПК України.

Відповідно до ч. 2 і ч. 3 ст. 350 ЦПК України, суд відмовляє, якщо заявник не має законних підстав або повноважень. Рішення про розкриття підлягає негайному виконанню; його оскарження протягом п’яти днів не зупиняє виконання. Банк розкриває виключно той обсяг відомостей, який зазначений у резолютивній частині рішення.

2. Аналіз судової практики

2.1. Базовий підхід: банківська таємниця не замінює податкову перевірку

У постанові Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 761/43384/16-ц сформульовано базовий стандарт, який надалі став усталеним:

«Саме по собі неподання в установлений строк податкової декларації або їх розрахунків, необхідність перевірки достовірності, повноти нарахування та сплати […] податків та зборів […] є підставою для ініціювання […] перевірок […]. Розкриття банківської таємниці можливе в разі доведення […] обставин, за яких перевірки є неможливими або є інша об’єктивна потреба».

У цій справі ДПС не надала належно засвідчених і читабельних доказів, у матеріалах був відсутній наказ про перевірку, а неможливість реалізувати передбачені ПКУ заходи не підтверджувалася. Верховний Суд залишив у силі відмову.

Цей підхід означає, що судове провадження не може використовуватися як спрощений спосіб збору банківських виписок лише тому, що така інформація була б корисною для податкового контролю. ДПС повинна довести не абстрактну корисність, а об’єктивну необхідність.

2.2. Одного виходу за податковою адресою недостатньо

У постанові Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 761/26078/19 податковий орган посилався на відсутність ФОП за місцем реєстрації та відомості про його виїзд за кордон. Проте акт був складений у липні 2018 року, а із заявою ДПС звернулася лише в липні 2019 року. Верховний Суд відзначив відсутність доказів, що платник не перебував за адресою протягом усього цього періоду, та доказів неможливості вручити йому документи поштою.

Аналогічного висновку Верховний Суд дійшов у постанові від 18.05.2020 у справі № 761/10955/19. Податковий орган склав акт про відсутність особи та направив службову записку для встановлення її місцезнаходження, але не надав доказів результатів розшукових заходів і не направив наказ рекомендованим листом. Верховний Суд зазначив:

«Заявник не надав належних та допустимих доказів […] вжиття всіх передбачених ПК України заходів для вручення документів, необхідних для проведення перевірки».

Цей стандарт зберігся й у постанові Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 758/6507/18. Неможливість особистого вручення наказу без доказів його направлення поштою та за наявності попереднього листування з підприємцем за тією самою адресою не була визнана достатньою.

У постанові Верховного Суду від 07.06.2024 у справі № 758/7617/23 ДПС надала акт про неможливість перевірки, направила платнику запит і звернулася до поліції для встановлення його місцезнаходження. Проте Верховний Суд наголосив, що акт засвідчував лише один вихід за адресою, докази поштового направлення повідомлення з наказом були відсутні, а результати звернення до поліції не подані. Тому неможливість перевірки не була доведена.

Отже, відсутність під час одного візиту, акт ДПС і навіть факт направлення запиту до поліції без результату такого запиту не утворюють достатньої сукупності доказів.

2.3. Коли суд підтримує податковий орган

Позитивна для ДПС модель відображена у постанові Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 757/26570/23, на яку Верховний Суд послався як на релевантний приклад у постанові від 23.04.2025 у справі № 686/32791/23. У справі № 757/26570/23 суди встановили, що ДПС:

«вчинило визначені законом дії для проведення документальної позапланової перевірки […], однак проведення цієї перевірки було неможливим з незалежних від контролюючого органу причин, зокрема через відсутність [особи] за податковою адресою, а також ненадання відповіді на запит контролюючого органу».

Саме поєднання належно вчинених процедурних дій, підтвердженої відсутності особи та ненадання відповіді дозволило визнати заяву обґрунтованою.

Таким чином, практика допускає розкриття таємниці, коли суд встановлює не один ізольований факт, а завершений доказовий ланцюг: існувала законна перевірка; ДПС належно оформила й направила документи; платник не надав інформації; провести перевірку без банківських даних об’єктивно неможливо; потрібні дані чітко пов’язані з її предметом.

2.4. Навіть доведене ненадання документів не виправдовує надмірного обсягу доступу

У справі № 686/32791/23 платник не надав документи на запити ДПС і під час документальної планової перевірки. Верховний Суд визнав помилковими мотиви нижчих судів про необхідність попередньо звертатися безпосередньо до банку та про закінчення строку перевірки як автоматичну перешкоду. Водночас у задоволенні заяви було остаточно відмовлено через непропорційність запиту.

Перевірка стосувалася правильності нарахування і сплати єдиного внеску, тоді як ДПС просила надати повний обсяг інформації про рух коштів за всіма рахунками, з назвами й кодами контрагентів, датами та призначеннями платежів. Верховний Суд сформулював актуальний стандарт:

«Предметом судового контролю […] є наявність підстав — мети її використання та обґрунтування необхідності отримання […] Розкриття банківської таємниці можливе […] якщо без отримання відповідної інформації виконання […] функцій і завдань є неможливим […], а обсяг надання такої інформації є обмеженим законом».

Отже, запит щодо контрагентів не є категорично забороненим, але потребує окремого обґрунтування. ДПС має показати, чому для конкретного податку або внеску необхідні не лише загальні обороти, а й ідентифікація кожного контрагента, призначення кожного платежу та всі операції за відповідний період.

2.5. Інформація повинна бути потрібна для актуальної, а не завершеної перевірки

У постанові Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 263/16311/19 податкова служба звернулася за банківськими даними після того, як позапланову перевірку вже було проведено, складено акт і прийнято податкові повідомлення-рішення. Верховний Суд погодився з відмовою:

«Позапланова перевірка […] проведена […]. ГУ ДПС […] при зверненні до суду […] не обґрунтована необхідність розкриття банківської таємниці після завершення перевірки».

Таким чином, банківські відомості не можуть витребовуватися постфактум під попередньо заявленою метою «проведення перевірки», якщо перевірка вже завершена і податковий орган сформував висновки без них. Для іншої законної мети потрібне окреме обґрунтування.

2.6. Новітня практика 2025–2026 років

У постанові Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 752/14189/24 підтверджено, що відсутність доказів направлення наказу про позапланову перевірку рекомендованим листом виключає висновок про вжиття ДПС усіх передбачених ПКУ заходів. Саме неподання декларації або необхідність перевірити сплату податків створює підставу для перевірки, але не автоматичний доступ до банківських даних.

У постанові Верховного Суду від 02.04.2026 у справі № 757/18140/24 залишено в силі відмову у розкритті банківської таємниці. ДПС направляла платнику лист із вимогою надати документи, який повернувся з відміткою «за закінченням терміну зберігання». Проте не було доказів направлення за адресою реєстрації повідомлення з копією наказу про документальну перевірку та підтвердження неможливості його вручення.

Ця постанова демонструє важливу відмінність: повернення звичайного запиту про документи не замінює доказів належного вручення саме наказу і повідомлення про перевірку. Станом на серпень 2026 року Верховний Суд не відступив від сформованого раніше суворого стандарту.

3. Тенденції практики

Практика Верховного Суду з 2019 до 2026 року є послідовно обмежувальною. Банківська таємниця розглядається як захищена законом інформація, а судове розкриття — як допоміжний і винятковий захід, а не альтернативний спосіб проведення податкової перевірки.

У 2019–2024 роках основний акцент робився на доведенні неможливості вручити документи та провести перевірку передбаченим ПКУ способом. У 2025 році до цього стандарту виразно додався тест пропорційності: навіть за підтвердженого ненадання документів заявник повинен обґрунтувати кожен елемент запитуваного обсягу інформації. Практика 2025–2026 років не свідчить про пом’якшення вимог; навпаки, вона деталізує доказові та процесуальні передумови доступу.

Відступу Великої Палати Верховного Суду від наведеного підходу в досліджених матеріалах немає. Домінуючим залишається правило: спочатку ДПС повинна належно реалізувати процедуру податкового контролю, а потім довести, що саме банківські відомості є необхідними й співмірними з предметом перевірки.

4. Висновки

Суд задовольняє заяву ДПС не тому, що платник просто не відповів на запит або не перебував удома під час візиту інспекторів, а тому, що податковий орган довів об’єктивну неможливість виконати функцію контролю без конкретної банківської інформації. Необхідна сукупність обставин включає законну підставу та належно оформлений наказ про перевірку, належний письмовий запит, дотримання порядку направлення документів за ст. 42 ПКУ, підтверджене ненадання відповіді або документів, акт про неможливість проведення перевірки з доданими доказами та чіткий зв’язок банківських операцій із предметом перевірки.

Ключовим ризиком для ДПС залишається неповне документування вручення. Один вихід за адресою, акт податкового інспектора, службова записка або запит до поліції без результату не підтверджують неможливість перевірки. Необхідно подавати суду докази направлення саме наказу і повідомлення про перевірку: поштові документи, повідомлення про вручення або повернення із зазначенням причини, відомості електронного кабінету та матеріали, додані до акта про неможливість перевірки.

Для фізичної особи основними лініями заперечення є незаконність або дефектність запиту, відсутність належної підстави перевірки, ненаправлення наказу, разовість виходу за адресою, відсутність доказів тривалої недоступності, можливість провести невиїзну перевірку, завершення перевірки до звернення в суд та надмірність запитуваного обсягу. Особливо вагомим є заперечення проти необмеженого доступу до всіх операцій і даних усіх контрагентів, якщо предмет перевірки стосується лише окремого податку, внеску або конкретного періоду.

Для банку правомірна модель поведінки полягає у збереженні банківської таємниці до отримання належного судового рішення та виконанні цього рішення виключно в установлених ним межах. Самостійне надання ДПС деталізованого руху коштів поза спеціальними законодавчими винятками або без судового рішення не відповідає загальному порядку розкриття банківської таємниці.

Отже, актуальна практика не підтримує автоматичного доступу ДПС до рахунків через ненадання інформації або відсутність особи за податковою адресою. Судове розкриття стає ймовірним лише після підтвердження повної належної процедури, незалежних від ДПС причин неможливості перевірки та пропорційності конкретно визначеного обсягу банківських відомостей.

Судова практика

• Постанова Верховного Суду від 03.04.2019 у справі № 761/43384/16-ц.
• Постанова Верховного Суду від 15.04.2020 у справі № 761/26078/19.
• Постанова Верховного Суду від 18.05.2020 у справі № 761/10955/19.
• Постанова Верховного Суду від 22.07.2020 у справі № 263/16311/19.
• Постанова Верховного Суду від 24.04.2023 у справі № 758/6507/18.
• Постанова Верховного Суду від 07.06.2024 у справі № 758/7617/23.
• Постанова Верховного Суду від 12.02.2025 у справі № 757/26570/23.
• Постанова Верховного Суду від 23.04.2025 у справі № 686/32791/23.
• Постанова Верховного Суду від 09.07.2025 у справі № 752/14189/24.
• Постанова Верховного Суду від 02.04.2026 у справі № 757/18140/24.

---

Команда АО «Західна Правова Група» супроводжує податкові спори, пов’язані як із донарахуваннями за результатами перевірок, так і з процедурними порушеннями з боку контролюючих органів. У подібних категоріях справ належна оцінка способу вручення документів, строків оскарження, порядку призначення перевірки та дотримання вимог Податкового кодексу України часто має вирішальне значення для захисту прав платника.

Переваги АО «Західна Правозахисна Група»

• досвідчені адвокати податкової практики та податкові консультанти;
• напрацьовані вдалі кейси з оскарження;
• наданню послуги передує детальний аналіз ситуації, моделювання її розвитку і податкове планування;
• налагоджені процеси дистанційної, комфортної та безпечної для замовника комунікації;
• справедлива та розумна вартість послуг.

Заповніть форму зворотного зв’язку, і ми надамо Вам первинну консультацію.

Наші контакти

Номери телефонів: +38(050)-404-87-30; +38(098)-793-77-77
Електронна пошта: office@vg.ua

Група Компаній Вікторія

Приєднуйтесь до нашого ТГ каналу: 💼 Компанія Вікторія – юридичні та бухгалтерські рішення для бізнесу в Україні та за кордоном.

🌐 victorija.ua