Майже рік тому набув чинності новий Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» № 2275-VIII, який замінює застарілі норми Закону «Про господарські товариства» в частині регулювання діяльності товариств з обмеженою та додатковою відповідальністю. Відповідно, статути ТОВ та ТДВ, що створювалися до 17 червня 2018р. слід привести у відповідність до вимог нового Закону.    

Що потрібно змінювати в установчих документах?  

 У відповідність до вимог нового Закону слід привести ті положення зокрема, що регулюють строк внесення вкладів до статутного капіталу після створення товариства; строки для внесення додаткових внесків; порядок реалізації переважного права інших учасників товариства на купівлю відчужуваної учасником частки (частини частки); строк, порядок, розмір і спосіб розрахунків з учасником, що виходить з товариства; період, за який можуть виплачуватися дивіденди тощо.

   Чому і коли потрібно змінювати?

  У відповідності до вимог нового Закону, лише до 17 червня 2019р. положення статутів ТОВ або ТДВ, що не відповідають новому Закону, вважатимуться ще чинними.  Після наведеної дати такі положення будуть вже нечинними. Наслідки, якщо не враховувати відсутність юридичної визначеності відповідних положень установчих документів, – від потенційних проблем у роботі з контрагентами-кредиторами, банками до потенційних проблем з контролюючими органами та ін.    

   Слід врахувати, що у разі приведення статуту ТОВ або ТДВ до 17 червня 2019р. у відповідність до вимог нового Закону адміністративний збір не сплачується.

  З повагою,

Компанія Вікторія

У разі, якщо Ви потребуєте кваліфікованої юридичної підтримки для приведення Ваших установчих документів у відповідність до нових вимог, звертайтесь:

     Одним з найпоширеніших видів організаційно-правової форми власності є ТОВ (товариство з обмеженою відповідальністю). 

   17 червня 2018 року набув чинності Закон України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”. Даний нормативно – правовий акт визначає особливості реєстрації товариств з обмеженою відповідальністю.

   Особа, яка бажає зареєструвати товариство з обмеженою відповідальністю згідно Закону України “Про державну реєстрацію фізичних осіб – підприємців, юридичих осіб та громадських формувань” повинна звернутися до суб’єктів державної реєстрації:
виконавчих органів сільських, селищних та міських рад, Київської та Севастопольської міської, районної, районної у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, нотаріусів, акредитованих суб’єктів.

   Відповідно до статті 17 Закону України “Про державну реєстрацію фізичних осіб – підприємців, юридичих осіб та громадських формувань” заявником подаються наступні документи:

1. Заява про державну реєстрацію створення юридичної особи.
2. Примірник оригіналу (нотаріально засвідчену копію) рішення засновників.
3. Установчий документ юридичної особи – у разі створення юридичної особи на підставі власного установчого документа. Вимоги до оформлення статуту визначаються Законом України “Про державну реєстрацію фізичних осіб – підприємців, юридичих осіб та громадських формувань” та Законом України “Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю”

Адміністративний збір не справляється.

    Після подачі заяви про реєстрацію ТОВ, органи статистики, Пенсійний фонд України, органи Державної фіскальної служби України беруть на облік  підприємства. Вся інформація про взяття на облік відображається в Виписці із Єдиного державного реєстру фізичних осіб -підприємців, юридичних осіб та громадських формувань.  Статутні документи скануються і відображаються в державному реєстрі. Доступ до цих документів здійснюється через сайт Мін’юсту, за допомогою коду, зазначеного на Описі поданих документів держреєстратору.

Компанія Вікторія пропонує сприятливі, ощадливі умови для старту бізнесу! Реєстрація «під ключ»*.  

*Умови акції не розповсюджуються на посередників у реєстрації, а також реєстрацій юридичних осіб з іноземними замовниками, або у випадку, якщо кількість засновників більше 3-х.

З повагою та відповідальністю,

Компанія Вікторія

Відповідно до п. 45.1 ст. 45 ПКУ платник податків – фізична особа зобов’язаний визначити свою податкову адресу.

Податковою адресою платника податків – фізичної особи визнається місце її проживання, за яким вона береться на облік як платник податків в контролюючому органі.

Платник податків – фізична особа може мати одночасно не більше однієї податкової адреси.

Враховуючи вищевикладене, платник податків, який відповідно до норм чинного законодавства зобов’язаний (має право) надати річну податкову декларацію про майновий стан і доходи, але на той час проживає не за місцем реєстрації (прописки), а в іншому місці, то він має подати декларацію до контролюючого органу за податковою адресою, тобто за місцем реєстрації згідно з паспортними даними.

Джерело

    Робітники,   спеціалісти   й   службовці державних підприємств, установ і організацій мають право працювати за сумісництвом,  тобто  виконувати,  крім  своєї  основної,  іншу роботу  на  умовах  трудового  договору.  На  умовах   сумісництва працівники можуть працювати на тому ж або іншому  підприємстві,  в установі, організації  або у громадянина (підприємця, приватної особи) у  вільний  від  основної роботи   час.

     Для роботи за  сумісництвом  згоди  адміністрації  за  місцем основної роботи  не   потрібно.

   Обмеження на сумісництво можуть запроваджуватися  керівниками державних   підприємств,   установ   і   організацій    разом    з профспілковими комітетами лише щодо працівників  окремих  професій та посад, зайнятих на важких роботах і на  роботах  зі  шкідливими або  небезпечними  умовами  праці,  додаткова  робота  яких   може призвести до наслідків, що негативно позначаться  на стані їхнього здоров’я та безпеці виробництва. Обмеження  також  поширюються  на осіб, які не досягли 18 років, та вагітних жінок.

       Не  мають  права працювати за сумісництвом також керівники  державних  підприємств, установ і  організацій,  їхні  заступники,  керівники  структурних підрозділів  (цехів,   відділів,   лабораторій   тощо) та   їхні заступники (за винятком наукової, викладацької, медичної та творчої діяльності).

     При прийомі на роботу за сумісництвом пред’явлення трудової книжки не передбачено. Так, згідно із постановою КМУ від 27 квітня 1993 р. № 301 «Про трудові книжки працівників» трудові книжки зберігаються на підприємствах, в установах і організаціях за основним місцем роботи, видача її працівникові в період роботи не передбачена, а при звільненні працівника трудова книжка видається йому під розписку в журналі обліку.

      Відповідно до пункту 3 Положення про умови роботи за сумісництвом працівників державних підприємств, установ і організацій працівник, який приймається на роботу за сумісництвом на інше підприємство, в установу, організацію, повинен пред’явити власнику або уповноваженому ним органу паспорт.

      При прийомі на роботу, що вимагає спеціальних знань, власник або уповноважений ним орган має право вимагати від працівника пред’явлення диплома або іншого документа про здобуту освіту чи професійну підготовку.

    Тривалість роботи за сумісництвом  не  може перевищувати чотирьох годин на  день  і  повного  робочого  дня  у вихідний  день.  Загальна  тривалість   роботи   за   сумісництвом протягом місяця не повинна перевищувати  половини  місячної  норми робочого часу.

    Працівники, які працюють за сумісництвом, одержують заробітну плату за фактично виконану роботу. Під фактично виконаною роботою повинна матися на увазі робота, виконання якої відображено у відрядному наряді, або робота, виконання якої зафіксовано в табелі обліку робочого часу.

     Відпустка на роботі за сумісництвом надається одночасно з відпусткою за основним місцем роботи.        

   Якщо працівник працює за сумісництвом, але звільняється з основної роботи, робота за сумісництвом може стати основним місцем роботи. Оскільки робота за сумісництвом виконується на підставі трудового договору, то з працівником за його заявою розривається трудовий договір про роботу за сумісництвом і укладається новий трудовий договір про роботу на підприємстві на певній посаді шляхом видання наказу про це.

      І наостанок щодо професійного розвитку, актуальні вакансії можна переглянути на сайті Jooble.

Джерело

Відповідно до ст. 29 КЗпП України роботодавець зобов’язаний до початку роботи ознайомити працівника з правилами внутрішнього трудового розпорядку, роз’яснити права й обов’язки, забезпечити необхідними для роботи засобами.

Обов’язки, права та відповідальність працівників закріплюють у посадових (робочих) інструкціях (п. 4 Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій працівників (ДКХП); п. 4 Загальних положень Довідника кваліфікаційних характеристик професій робітників (ДКХПР), вміщених до Випуску 1 «Професії працівників, що є загальними для всіх видів економічної діяльності» ДКХП, затвердженого наказом Мінпраці від 29.12.2004 № 336).

Посадова інструкція – це організаційно-правовий документ, в якому визначено основні завдання, обов’язки, права і відповідальність працівника при виконанні роботи на певній посаді (за відповідною професією).

Посадова інструкція має бути розроблена для всіх посад, передбачених штатним розписом.

Наявність посадових інструкцій є обов’язковою на кожному підприємстві, а їх відсутність є порушенням законодавства про працю України.

Завдяки наявності посадових інструкцій працівник чітко усвідомлює, яких результатів від нього чекають, як оцінюватиметься робота, яку відповідальність передбачено за невиконання встановлених вимог.

Уніфіковані форми для посадової та робочої інструкцій містить Збірник уніфікованих форм організаційно-розпорядчих документів, схвалений протоколом Методичної комісії Держкомархіву від 20.06.2006 року № 3.

Проект посадової інструкції працівника розробляє безпосередній керівник за методичної та консультаційної підтримки кадрової служби. Далі цей документ подають на погодження до кадрової і юридичної служб підприємства.

 До посадових інструкцій можна вносити зміни та доповнення тільки на підставі наказу керівника підприємства за згодою працівника (абз. 7 п. 6 Загальних положень розд. 1 Вип. 1 ДКХП; абз. 8 п. 6 Загальних положень розд. 2 Вип. 1 ДКХПР).

Відсутність посадової/робочої інструкції – це порушення вимог статті 29 Кодексу законів про працю України (КЗпП).

Відповідальність за згадане порушення: для винних посадових осіб – адміністративна, штраф від 510 до 1700 грн. (ч. 1 ст. 41 Кодексу України про адміністративні правопорушення); для роботодавця – штраф у розмірі мінімальної зарплати за «інші порушення законодавства про працю» (ст. 265 КЗпП).

Окрім того, посадові інструкції працівників, як внутрішній документ ТОВ,  розробляються згідно чинного законодавства та повинні відповідати вимогам діючого статуту товариства.

Тобто, наявність посадових інструкцій в ТОВ передбачена КЗпП України, а зміст повинен відповідати Закону України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю» та статуту товариства в частині, що не суперечить згаданому Закону.

Додатково слід зазначити, що 06.02.2018 року прийнято новий Закон України «Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю».

Закон запроваджує нові механізми корпоративного управління ТОВ, які дозволять врегулювати більшість питань діяльності товариства через його статут.

Саме статутом можна врегулювати більшість питань, які стосуються порядку прийняття рішень, запровадження Наглядової ради, розподілу повноважень між органами, прийняття нових учасників, врегулювання питання спадкування чи застави часток тощо.

Джерело